касова (на основі грошових потоків);

модифікована касова4

нарахування;

модифіковане нарахування.

Взагалі, більша частина МСБО може бути застосована організаціями цього сектора, які ведуть облік на основі нарахування, а багато стандартів відповідають умовам обліку на основі модифікованого нарахування. Однак лише незначна частина МСБО може бути використана організаціями, облік діяльності яких ведеться на касовій (або модифікованій касовій) основі. Тому бюджетні та інші державні установи, звітність яких традиційно ґрунтується на касовому методі обліку, звичайно не застосовують МСБО.

На сьогодні КМСБО вивчає питання щодо включення до програми теми “Звітність підприємства в Інтернеті”.

2.2.2 Загальні вимоги до складання та подання фінансової звітності за Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку

Загальні вимоги до подання фінансової звітності викладені в Концептуальній основі МСБО, яка містить:

мету фінансових звітів;

якісні характеристики інформації, наведеної у фінансових звітах;

визначення та порядок визнання елементів фінансових звітів;

концепції збереження капіталу.

Взагалі, фінансові звіти загального призначення – це звіти, що відповідають потребам тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їхніх конкретних інформаційних потреб.

До користувачів фінансових звітів належать існуючі та потенційні інвестори, працівники, кредитори, клієнти, урядові установи та громадськість. Фінансова звітність, складена згідно з МСБО, задовольняє інформаційні потреби, що є загальними для всіх користувачів. Такі фінансові звіти не здатні забезпечити окремих користувачів усією інформацією, потрібною їм для прийняття рішень.

Через ці окремі групи користувачів можуть встановлювати інші або додаткові вимоги до інформації. Наприклад, уряд країни може встановити додаткові звіти для визначення і контролю податків. У свою чергу керівництво підприємства визначає склад і зміст внутрішньої звітності, необхідної для планування, контролю і прийняття рішень.

Водночас КМССБО підкреслюють, що будь які додаткові вимоги не повинні впливати на фінансові звіти, що складаються для інших користувачів. Тобто, жодна група користувачів не повинна мати пріоритету щодо змісту фінансової звітності загального призначення.

Виходячи з цього можна сказати, що “метою фінансових звітів загального користування є надання інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства, яка є корисною для широкого кола користувачів при прийнятті ними економічних рішень”.

Щодо вимог до подання інформації у фінансових звітах то за МСБО вони полягають в тому, що фінансові звіти мають правдиво відображувати становище, фінансові результати діяльності та потоки грошових коштів підприємства.

Відповідно до МСБО фінансові звіти слід подавати принаймні щороку. Цей стандарт не розглядає поточну фінансову звітність, яка подається за місяць, квартал або інший період у межах звітного року. МСБО не вимагають, щоб звітний рік збігався з календарним, а також дозволяє практику складання звітності за 52 тижні. Це зумовлено тим, що в багатьох країнах звітний рік розпочинається з місяця або кварталу створення підприємства. Наприклад, якщо підприємство було зареєстроване у липні, його фінансовим роком є рік що завершується 31 червня наступного року.

Такий підхід є зручним для аудиторів та інших контролюючих органів, оскільки дає можливість рівномірно розподілити навантаження їх протягом календарного року. Баланс звичайно датується останнім днем звітного року.

Актив підприємства, згідно з визначенням МСБО, - це ресурс, який контролюється підприємством в результаті минулих подій та, як очікується, забезпечить збільшення економічних вигод у майбутньому. Отже, об’єкт бухгалтерського обліку вважають активом, якщо він відповідає трьом умовам:

1. Підприємство отримало його внаслідок минулих операцій або подій (придбання, будівництва тощо), оскільки намір підприємства придбати, наприклад, запаси не означає появи активів.

2. Отримані ресурси втілюють в майбутні економічні вигоди – потенціальну здатність активу сприяти (прямо або непрямо) надходженню до підприємства грошових коштів або їхніх еквівалентів.

3. Ресурси контролюються підприємством. Такий контроль випливає з права власності на активи або іншого юридичного права (наприклад, використання активу на умовах фінансового лізингу), що дає підприємству можливість контролювати майбутні вигоди, які воно очікує одержати від цього активу.

Слід зазначити, що в деяких випадках ресурс може відповідати навіть за відсутності юридичного контролю. Наприклад, зберігаючи в таємниці “ноу-хау”, підприємство може контролювати вигоди, які очікує одержувати від нього.

Актив відображують (визнають) у балансі, якщо є ймовірність отримати у майбутньому економічні вигоди, пов’язані з його використанням, і оцінка активу може бути достовірно визначена. Отже, для визнання активу в балансі слід зробити відповідні тестування.

Майбутні вигоди, втілені в активах, можуть бути отримані різними способами: використанням активу в процесі виробництва продукції, товарів, послуг для реалізації; обміном його на інші активи; погашенням заборгованості або розподілом між власниками.

Якщо у підприємства є сумнів щодо можливості отримання майбутніх економічних вигод, актив слід негайно списувати з балансу та відображувати у складі витрат поточного періоду у Звіті про прибутки та збитки.

Щодо зобов’язання, то з точки зору МСБО, - це теперішня вартість підприємства іншим юридичним або фізичним особам, що виникла внаслідок здійснення у минулому господарських операцій чи інших подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Зобов’язання означає обов’язок чи відповідальність підприємства діяти певним чином. Воно має юридичну силу (внаслідок укладених контрактів, статутних вимог, законодавчих актів тощо) або є результатом бажання підприємства підтримувати свою ділову репутацію.

Значна частина зобов’язань підприємства нараховується регулярно (як правило, щомісяця) для виконання положень законодавчих актів щодо обов’язкових податків і зборів (заборгованість з податків, стархових внесків тощо) та розрахунків з працівниками. Такі зобов’язання часто називають нарахованими витратами. Отже, одна