На теперішньому етапі підприємству необхідно змінити підходи до планування рентабельності і ре-зультатів виробництва. Якщо в умовах планової економіки існували загальні й обов'язкові для всіх норми і нормативи витрат (галузеві міжгалузеві), що давало змогу складати планову калькуляцію і контролювати дотримання підпри-ємствами зазначених нормативів, то сьогодні визначальною рисою стала конкуренція виробників, а отже, і конкуренція витрат.

Важливим важелем регулювання витрат є їх нормування, під яким слід розуміти встановлення максимально можливої відносної величини накладних витрат у загальних витратах на виробництво товарної .продукції або її вартості.

При цьому окремо на календарний рік слід встановлювати нормативи адмі-ністративних витрат, витрат на збут, витрат на утримання та експлуатацію ма-шин і устаткування й інших загальновиробничих витрат. Така диференціація пов'язана із різними джерелами фінансування накладних витрат. Так, загально-виробничі витрати, в тому числі й витрати на утримання та експлуатацію ма-шин і устаткування, є складовою статтею собівартості товарної продукції і окре-мих виробів, а адміністративні витрати, в тому числі й адміністративні витрати цехів, та витрати на збут — це складові частини валового прибутку підприємс-тва.

Останній визначається як різниця між чистим доходом підприємств від ре-алізації продукції (робіт, послуг) і собівартістю їх реалізації. Через це, на мою думку, нормативи адміністративних витрат і витрат на збут необхідно встановити у відсотках до обсягу виробництва товарної продукції в цілому по під-приємству, а загальновиробничі, в тому числі й витрати на утримання і експлу-атацію машин і устаткування, — у відсотках до собівартості товарної продукції. Нормативи накладних витрат можуть бути визначені такими методами:—

статистичним, при якому за основу беруть рівень витрат та інші показ-ники у базовому році з відповідними корективами на зміни, які можуть мати місце у плановому періоді;—

розрахунковим, при якому річні витрати визначаються по кожній зі

статей.

Як видно з таблиці 3.12 на формування прибутку негативно впливають т. зв. “Інші операційні витрати” куди входить цілий ряд ряд витрат не пов’язаних безпосередньо з виготовленням продукції.

Деякі статті витрат (витрати на дослідницьку роботу та розробки) скорочувати не слід, з огляду на специфіку діяльності підприємства, але керівництву підприємства насамперед необхідно приділити увагу своєчасному погашенню заборгованостей по розрахункам, щоб уникнути штрафів, нарахування пені тощо, посилити контроль за адміністративними витратами та і взагалі необхідно переглянути політику витрат в цілому. Адже і витрати, які входять в собівартість продукції також значні. В 2001 році “збій” у формуванні прибутку був присутній уже на стадії формування собівартості. Тому актуальними являються заходи по зниженню собівартості. Сюди входять і вивчення ринку комплектуючих і матеріалів з метою пошуку більш дешевих компонентів, акцентація при нових розробках на зниження матеріаломісткості, встановлення системи відповідальності за перевитрати і ще цілий ряд заходів. Тільки в комплексі вони зможуть змінити ситуацію з прибутковістю підприємства.

Необхідно звернути увагу і на оперативну функцію власного капіталу, з огляду на те, що ресурсно-потенційна функція ним виконується незадовільно. Адже основний капітал (капітал, направлений на фінансування необоротних активів), для того, щоб ефективно функціонувати повинен “обслуговуватися” певною кількістю оборотного капіталу. На досліджуваному підприємстві відбувається негативна тенденція до постійного росту частки основного капіталу в загальній сумі капіталу підприємства (табл. 3.13).

Таблиця 3.13

Зміни в структурі капіталу підприємства |

2000 | 2001 | 2002

Показник | тис. грн. | доля, % | тис. грн. | доля, % | тис. грн. | доля, % 

Необоротний капітал | 9230,70 | 72% | 9383,70 | 68% | 8864,70 | 80%

Оборотний капітал | 3631,10 | 28% | 4504,00 | 32% | 2247,60 | 20%

За умови збільшення частки необоротних активів, оборотного капіталу недостатньо для повноцінного завантаження виробничих потужностей. Хоча необхідно констатувати, що відбувається паралельне зменшення як основного капіталу, так і оборотного, причому основний капітал зменшується більш швидко (Рис.3.9). Зменшення капіталу наслідок збитковості і згортання господарської діяльності.

Рис. 3.9. Співвідношення оборотних і необоротних активів ВАТ “Аналітприлад” у динаміці

За таких умов поліпшити використання основних фондів, можна лише збільшивши кількісно оборотний капітал. Проте, як уже вказувалося вище, можливості по залученню зовнішніх джерел фінансування у підприємства обмежені. Отже необхідно шукати внутрішні джерела. Додаткова емісія акцій може розглядатися лише теоретично, так як у випадку відкритої підписки шанси на те, що скільки-небудь значна їх кількість буде реалізована рівні практично нулю внаслідок збитковості підприємства і нерозвинутості фондового ринку. Прямі інвестиції залучити теж навряд чи можливо, так як доступ до інвестиційних ресурсів у вітчизняних підприємств досить обмежений, так як інвестори вкладають кошти в основному у високоприбуткові підприємства.

Через це реальним являється шлях зменшення основного капіталу, шляхом продажу частини виробничих приміщень, які можна реалізувати за ціною якщо й не рівною балансовій, то ненабагато нижчою, так як попит на нерухомість у столиці росте. Таким чином можна буде частину необоротних активів перевести у оборотні. Тим більше, що частину виручених коштів можна покласти на валютний депозит, який буде давати стабільний прибуток і слугуватиме ліквідною заставою, яка дасть можливість отримати підприємству доступ до банківського кредитування. А вже за рахунок банківських кредитів наростити оборотний капітал з тим, щоб максимально завантажити виробництво. Щоправда, справа ускладнюється тим, що контрольного пакету акцій нема, вони