1.3. Державне регулювання ринку страхових послуг.

В кожній країні держава намагається регулювати будь-який вид людської діяльності. В новому тлумачному словнику української мови термін „регулювати” визначається як „достосовувати, впорядковувати що-небудь, керувати чимось, підкоряючи його відповідним правилам, певній системі”.

У відповідності до зазначеного розуміння терміну „регулювати” кожна держава має свою створену систему регулювання в країні внутрішніх та міжнародних економічних відносин.

Тобто, страховий ринок у будь-якій країні, у тому числі й в Україні, розвивається в рамках, установлених державою. Не для кого не секрет, що страхування в нашій країні поки ще не користується належним авторитетом і попитом. Причин тому багато. Це й історичні традиції, і рівень економічного розвитку країни, життя населення, підготовки менеджерів, економічної освіти населення в цілому, і репутація вітчизняних страховиків тощо. Страхування є об’єктом контролю з боку державних органів, починаючи ще з XV - XVI ст. Насамперед комерційна діяльність страхової компанії повинна регулюватись з метою створення гарантій достатності коштів у страхових товариств для виплати страхових відшкодувань при настанні страхових випадків, а платоспроможність компанії - головна ціль контролю з боку державних страхових наглядів.

Вітчизняні дослідники, вивчаючи світовий досвід систем державного регулювання страхової діяльності, виділяють її три типи (рис. 1.1.).

Рис. 1.1. Типи державного регулювання страхової діяльності

Ліберальний (м 'який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий (характерно для Великобританії).

Авторитарний (жорсткий) тип - це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується (характерно для Німеччини).

Змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи - виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції (характерно для Франції).

На мій погляд, система державного регулювання страхової діяльності, що існує в Україні, за ступенем впливу на розвиток ринку та за методами, що при цьому застосовуються займає проміжне положення між німецькою та французькою. На кожний конкретний вид страхування страхова компанія повинна отримати ліцензію. Законодавчі та нормативні акти встановлюють чіткі вимоги до платоспроможності страховиків (розміру Статутного капіталу, кількості, порядку формування, нормам відрахування та порядкурозміщення страхових та вільних резервів тощо). Разом з тим держава гарантує захист інтересів страхових компаній, а також забезпечує умови вільної конкуренції в здійсненні страхової діяльності. Не дозволяється (за винятком страхування життя та обов'язкових видів страхування) будь-яке централізоване регулювання розмірів страхових тарифів, страхових сум, страхових виплат та інших умов договорів страхування, якщо вони не суперечать законодавству України. Не припускається також втручання з боку держави та інших структур в роботу страхових компаній, за винятком здійснення своїх повноважень органами державного нагляду. Страховий нагляд - це котроль за діяльністю страхових установ, який здійснюється державними органами. Органи страхового нагляду здійснюють перевірку страхових організацій за їх платоспроможністю, надають рекомендації по використанню вільних коштів та страхових резервів, видають ліцензії на здійснення певних видів страхування, затверджують тарифи премій тощо.

Враховуючи світовий та вітчизняний досвід, можна виділити три форми здійснення державного нагляду за діяльністю страхових організацій.(рис.1.2.).

Рис. 1.2. Форми державного нагляду за страховою діяльністю

Мета ліцензування - формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності.

Ціллю контрольної форми держнагляду є дотримування інтересів суб'єктів страхової діяльності. Предмет зазначеного контролю - ведення страховиком фінансових операцій, пов'язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів в розмірах не менше встановленого нормативу, а також відповідність діяльності виданій ліцензії.

Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджується відповідними нормативними документами. Страховики зобов'язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс та фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.

На сьогодні в Україні реалізація державної політики щодо розвитку страхового ринку та його державно-правове регулювання здійснюються через відповідну систему органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

Законодавча влада формує законодавчу базу: зокрема, визначає сферу страхової діяльності. У складі Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України діє підкомітет з питань небанківських фінансових інститутів, який разом з учасниками страхового ринку сприяє підготовці та доопрацюванню законопроектів.

Організаційні та кадрові питання державного нагляду та регулювання відповідно до Конституції України визначаються Указами Президента України. У складі Секретаріату Президента є управління з питань економічної політики.

Виконавча влада впроваджує прийняті закони, стежить за їх виконанням учасниками страхової діяльності.

Спеціально уповноваженим державним органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі Держфінпослуг) створена згідно із Законом України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та Указом Президента України від 11 грудня 2002 року № 1153/2002.

До структури Держфінпослуг входять п'ять департаментів, директори яких є членами Держфінпослуг: державного регулювання ринків фінансових послуг, страхового нагляду, нагляду за недержавними пенсійними фондами, нагляду за кредитними установами та нагляду за фінансовими компаніями. Розпорядженнями Держфінпослуг затверджені положення про ці департаменти, які визначають їх завдання, повноваження і функції, права для реалізації наданих повноважень.

Держфінпослуг при здійсненні своєї діяльності співпрацює з Національним банком