Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхуваль-ником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам — менедже-рам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид госпо-дарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та до-ступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності.

Транспортні витрати та інші елементи затрат. Проте поділ витрат на постійні та змінні не є простим. Він потребує уважного аналізу кожної конкретної ситуації. При цьому слід спиратися як на матеріали бухга-лтерського обліку, так І на особливості технології та організації даного виробництва. Вагомим елементом витрат є, як відомо, видатки на оп-лату праці, насамперед виробничого персоналу. По суті — це змінні витрати. Однак з позиції виробничої та соціальної політики страху-вальник не може уникнути цих витрат на період перерви виробництва. Адже існує необхідність зберегти кваліфікований виробничий персо-нал, а в разі тимчасового звільнення якихось працівників страхуваль-ник зобов'язаний матеріально їх забезпечити.

Якщо взяти до уваги, що виробничий оборот страхувальника іден-тичний виручці, отриманій ним від реалізації товарів та послуг, то ве-личину прибутку -брутто можна обчислити спрощеним методом — ме-тодом віднімання від величини виробничого обороту суми витрат змінного характеру.

Прибуток-брутто страхувальник обчислює за спеціальною методи-кою, причому його розрахунки мають бути підтверджені аудитором. Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви стра-хувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку, При по-дальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто вра-ховуються також усі чинники, які по-різному впливають на вироб-ничий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезон-ність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тренди розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох по-передніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції ве-личини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайних майно-вих страхувань), скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визна-чається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибутку — терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності під-приємства, протягом якого нагромаджуються Тіегативні результати від перерви виробництва через майнові збитки.

Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхуваль-ником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам — менедже-рам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид госпо-дарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та до-ступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності.

Страхові тарифи для потреб страхування від втрат прибутку розра-ховують згідно з вимогами загальної методики з урахуванням певних особливостей оцінки ризику, який покладено в основу даного страху-вання. Зокрема, ризик втрати прибутку завжди є похідним від ризику настання майнових збитків як свого базового ризику. Особливість їх взаємозв'язку полягає також у тому, що між ними немає кількісної за-лежності. Адже навіть незначна майнова шкода здатна призвести до зупинки цілого виробництва, до цілковитої втрати прибутку. Отже, страховий тариф має враховувати ймовірності настання таких ризиків:

а)базового ризику (пошкодження, або знищення майнових засобів);

б)ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу

3. Обсяг відповідальності при авіаційному страхуванні.

Авіаційне страхування.

Характеристика ризиків та види авіаційного страхування. Між-народна практика до галузі авіаційного страхування, крім страхування авіа-каско, відносить багато інших видів страхування, зокрема стра-хування авіазапчастин та двигунів, пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів, авіадиспетчерів та інших спеціалістів, страхування від-повідальності аеропортів і власників (операторів) ангарів, відпові-дальність виробників повітряних суден та іншої продукції авіаційно-промислового комплексу і пов'язаних з авіацією галузей.

Незважаючи на розширене розуміння терміну «авіаційне страху-вання)», головним носієм ризику в цих видах страхування є повітряне судно, особливо під час зльоту чи посадки, тому що саме в цей час по-вітряне судно отримує найбільші динамічні та статичні навантаження, Відсоткове співвідношення польотного часу і вірогідності настання авіаційних пригод унаочнює рис. 1. Зазначені найбільш небезпечні періоди польоту хоча і становлять лише 6 відсотків польотного часу, але на них припадає 75 % авіаційних подій.

Одночасно з розвитком технічного прогресу в авіаційній індустрії відбувався й розвиток авіаційного страхування. І сьогодні існують те-нденції щодо вдосконалення практики цього виду страхування з ура-хуванням змін міжнародного національного законодавства та з огля-ду на розвиток авіаційних технологій.

Розвиток страхового законодавства в Україні та його вплив на здійснення авіаційного страхування. Перше законодавче запрова-дження в Україні авіаційного страхування було здійснено в XVII роз-ділі «Авіаційне страхування» Повітряного кодексу, прийнятого 4 тра-вня 1993 р. Стаття 103 поділяла загальний термін «авіаційне страху-вання» на більш деталізовані і конкретні види, що мали здійснюватися в обов'язковому порядку.

Зауважимо, що в Україні протягом 1993—1995 рр. ліцензії на авіа-ційне страхування видавалися без його конкретизації в межах майно-вого, відповідальності та особистого від нещасного випадків. Незва-жаючи на обов'язкову форму цього виду страхування, договори стра-хування укладалися на підставі правил страхування, що розроблялись страховиками самостійно і використовувались при укладанні аналогіч-них за ризиками договорів добровільного страхування.

З прийняттям Закону України «Про страхування» ситуація щодо кла-сифікації видів дещо змінилася і Укрстрахнагляд припинив видачу нових ліцензій на узагальнений вид страхування «авіаційне страхування». Нато-мість з'явилася низка конкретизованих