кредитів убачається в комісійній операції, за умовами здійснення якої укладалася додаткова угода, на-звана делькредере. Комісіонер за відповідну додаткову винагороду, яка вважалася платою за взяття ризику комісійної операції, гарантував комітентові, що вексель на проданий у кредит товар буде викуплено у визначений термін. Отже, угода делькредере набувала характеру век-сельної поруки, згідно з якою в разі неповернення боргу третьою сто-роною комісіонер зобов'язаний був виплатити відшкодування комітен-тові у повному обсязі заборгованості. Це означає, що широковідома комісійна операція являла собою початкову форму страхування кредитів з усіма необхідними атрибутами страхової операції: ризиком непо-вернення кредиту, визначеним обсягом відповідальності, страховою премією у формі додаткової винагороди та реальним відшкодуванням збитків.
Кредитор
(банк, інвестор) | Надання кредиту Повернення кредиту | Позичальник
Застрахований | = | Страхувальник | Генерований ризик неплатоспроможності
Страховик
Рис.1 Делькредерне страхування.
Відмінністю комісійної операції від класичної страхової є те, що окремий комісіонер не був у змозі вирівняти ризики неповернення кредитів серед доволі великої сукупності кредиторів, а тому не міг за-безпечити стабільності своїй діяльності протягом тривалого періоду. Таке завдання стає під силу лише професійним страховим закладам, які на умовах «делькредере» можуть гарантувати кредиторам страхове відшкодування заподіяних їм збитків.
Таке страхування може здійснюватися у двох варіантах. У першо-му кредитор (страхувальник) страхує загалом усю заборгованість до повернення всіма його боржниками. У другому варіанті. кредитор стра-хує заборгованість кожного позичальника зокрема. Щоправда, істот-ним недоліком другого варіанта є можливість селекції ризиків, тобто передачі на страхування лише «поганих» ризиків, а тому страховики звертаються до нього дуже неохоче.
У разі делькредерної форми організації страхових відносин креди-тори (банки, Інвестори та інші) відіграють роль страхувальників і за-страхованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише стосунками між двома сторонами — страховиком і страхувальником. Ці відносини можна подати схематично (рис. 1).
Делькредерне страхування складається з двох груп страхових від-носин: страхування товарних кредитів і страхування фінансових (гро-шових) кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як внутрішньому, так і зовнішньому (експортно-імпортному) товарообігу, який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного
страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів, тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під Інве-стиційні потреби, яка видана у грошовій формі.
Майновий інтерес кредитора може бути захищений посередньо — шляхом страхового захисту платоспроможності його боржника. За цієї форми страхових відносин страхувальником є позичальник. Він, без-посередньо страхуючи свою платоспроможність, посередньо захищає Інтереси свого вірителя — кредитора. Водночас страховик, страхуючи платоспроможність позичальника, дає тим самим гарантію кредиторо-ві повернути йому борг. Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням страховиком страхового гарантійного зобов'язання, яке для кредитора слугує заставою на випадок неповернення йому бо-ргу. З огляду на це у страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру іменуються заставними, або гарантійними.
Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що стра-ховик замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — за-мість боржника — роль гаранта оплати його повної заборгованості у ви-значених термінах на користь застрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії.
При гарантійному (заставному) страхуванні у відносини вступають не дві, як при делькредерному страхуванні, а три сторони:
кредитор — суб'єкт, на користь якого має бути виконане зо-бов'язання І який одночасно є застрахованим та бенефіціантом страхо-вої гарантії;
позичальник — суб'єкт, зобов'язаний повернути борг, він же стра-хувальник;
гарант— страховий заклад, який гарантує виконання зобов'язань, він же страховик.
Кредитор |
Надання кредиту
Повернення кредиту | Позичальник
Застрахований
(бенефіціант) | = | Страхувальник | Генерований ризик неплатоспроможності
Страховик
Рис. 2. Взаємовідносини сторін при гарантійному страхуванні
Як показує міжнародна господарська практика, в умовах заставно-го (гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредитних за-садах одними суб'єктами іншим, Такими вартостями, зокрема, крім банківських позик, можуть бути суми належного до сплати мита або ж інших прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання пос-тавок товарів та інших контрактів, суми отриманих авансів, які підля-гають поверненню. Це так звані класичні зобов'язання, під які нада-ються страхові гарантії.
У групі заставного (гарантійного) страхування практикується та-кож особливий напрямок страхового захисту — страхування фінансо-вих гарантій. Техніка надання страхових гарантій стає дедалі різнома-нітнішою. Саме тому кредити, видані під різні фінансові гарантії, об'єднуються у дві групи;
а) кредити, повернення яких гарантується залученням давно відо-мих фінансових інструментів. Ідеться про іпотечні та банківські кре-дити, які видаються під заставу іпотеки або Іншого майна, що нале-жить позичальникам. Іпотека та інше майно стають предметами
страхування, а позичальник відповідно — страхувальником і застрахо-ваним в одній особі;
б) кредити, повернення яких гарантується борговими зобов'язаннями фінансового характеру: облігаціями, акціями, комерційними па-
перами, сертифікатами фінансових активів підприємств. З огляду на
різноманітність видів гарантій їх поділяють на гарантії, що стосуються
відносин між приватними суб'єктами, та гарантії, що стосуються від-носин, у яких одна зі сторін є суб'єктом загальнонародного, державно-го значення. Емітенти боргових зобов'язань самі й ініціюють таке страхування, щоб підняти довіру до себе.
Процедура надання страхових гарантій передбачає виконання тих самих дій, що й при укладанні тилових договорів страхування:
визначення предмета страхової гарантії та його основних харак-теристик;
оцінювання ризику на підставі поданої та додатково отриманої
інформації;
визначення умов угоди про надання страхової гарантії;
розрахунок страхового тарифу та визначення порядку сплати
страхової премії.
При гарантійному страхуванні, як і при делькредерному, застосо-вують два способи надання страхового захисту:
одноразовий — застосування щодо окремої кредитної операції,
яка потребує страхової гарантії;
багаторазовий, оборотний — щодо загальної кількості операцій,
які можуть бути здійснені одним боржником протягом часу дії угоди