Французькі брокери зареєстровані в Комірційному регістрі як лідери, але під назвою: Страхова брокерська діяльність. У брокерській справі бере участь велика кількістькомпаній. Брокерами можуть бути як приватні особи, так і фірми. Від імені всіх клієнтів вони вибирають страховика та виступають у даному разі як радники. В 1993 році за брокерами стояло 7% сектора страхування життя та 18% сектора інших видів страхування при загальній чисельності брокерів 4200 чоловік. Порівняно з іншими країнами, французькі брокери мають велику частку ринку. В найближчому майбутньому вони будуть відігравати значнішу роль завдяки змінам у структурі, злиттю та змінам у формуванні капіталу.

Страхові агенти за наймом створюють реальну присутність на ринку, знаходячись близько від своїх клієнтів. Вони найактивнішіт у сфері індивідуального страхування, не повязаного зі страхуванням життя, а також у страхуванні малих та середніх компаній. З 1980-х років чисельність страхових агентів почала значно зменшуватись. Якщо в 1960-х роках агенти за наймом розподіляли 855 страхових послуг, то в 1990-х - тільки 410. Однак вони все ще залишаються лідерами з продажу страхових полісів, які не належать до страхування життя, а у сфері страхування життя володіють часткою ринку 17 відсотків.

Хоча кількість нових компаній і зростає, проте частка прямих продажів на ринку не зменшується. На доповнення до традиційних методів .прямих продаж (купони, каталоги, ТВ-маркетинг) розвивається продаж страхових полісів через французьку телефонну систему "Мінітел".

Висновок

Отже, розвиток страхового ринку України можна поділити на три етапи. Перший етап охоплює 1991-1993 роки. Тут можна виділити чотири основні чинники, які сприяли розвитку на ринку повноцінних субєктів страхування.

Чинник 1-й – створення відносно великих страхових організацій державного значення з широкою мережою переферійних філій, у тому числі й в Україні, що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб. Так виникли теперішні компанії “АСКА”, “Славія” та інші страховики. Нині звязки з московськими холдингами лишаються здебільщого у сфері перестрахування, хоча з кожним роком таких звязків дедалі менше.

Чинник 2-й – створення комерційних страхових організацій на місці розміщених в Україні установ Держстраху і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано.

Оскільки до кінця 1993 року Держстрах залишався повністю державною організацією, то в умовах слабкого розвитку на той час ринкового законодавства він був істотно обмежений у можливостях підписання страхових угод, отримання доходів від інвестиційної діяльності, впровадження ефективних форм мотивації праці тощо. Ситема тривалий час пропонувала підприємствам і населенню “застарілі“ страхові продукти доринкового періоду. На державного страховика було покладено здійснення обовязкового страхування, яке в більшості видів було збитковим. Великої шкоди завдавала гіперінфляція і неможливість з багатьох причин своєчасної компенсації і виплат громадянам за попередніми договорами змішаного страхування життя, які укладалися ще за радянських часів.

Чинник третій – створення страхових компаній комерційними, торгівельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами.

Перші роки самостійності української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній, інших комерційних структур. Ці субєкти, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування. Оскільки на страховому ринку ще небуло великих надійних компаній, то структури в інщих галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків з метою власного обслуговування. Надалі страхові компанії такого типу почали працювати універсальніше, і не тільки в межах потреб своїх засновників.

Чинник 4-й - створення "кептивних" страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва.

З розвитком ринкових відносин у різних сферах виробництва постала потреба у створенні обслуговоючої, комерційної інфраструктури. Тому поряд з виникненням банків, торговельних посередників, зовнішньоекономічних фірм почали засновуватись і страхові компанії, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики. Характерною особливістю таких компаній був великий вплив на їхню роботу міністерств, відомств, державних корпорацій тощо.

Окрім цих головних чинників на процес масового виникнення страхових компаній у 1990 - 1993 рр.впливали такі чинники:

ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинутих країнах;

засновницька робота профспілок, громадських організацій;

участь зарубіжних інвесторів (такі компанії були, як правило, невеликі і створювалися здебільшого з метою розвідки ринку, але після встановлення 20%-ої межі участі нерезидентів у статутному фонді страховика майже всі вони припинили існування).

Не можна обминути й такий чинник, як створення страхових компаній з метою суто страхової діяльності - "гри на інфляції". Хоча зазначених компаній було не більше як 3- 5 відсотків ринку, вони у свій час завдали значної шкоди багатьом своїм клієнтам, не повернувши їм належних коштів і підірвавши цим довіру громадян до страхових компаній.

Отже, період 1990 - 1993 рр. Характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній в умова невпорядкового законодавства.

Після виходу в травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" (далі - Декрет) та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України.

Було зареєстровано страхові компанії і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьму здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами які вказані в ліцензії. Була запроваджена обовязкова звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежністьміж обсягами максимального зобовязання і розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку ринку в умовах визначених Декретом у період 1994 – 1995рр.можна схарактеризувати так.

По-перше це поглиблення спеціалізаціїроботи страховиків. Законодавчі обмеження за Декретом а також ліцензійні та реєстраційні обмеження зумовили те що страховики почали спеціалізуватися на певних видах ризиків у певних галузях та сферах