Широта містобудування, що розвивалося не тільки в Італії, але і в провінціях, відрізняє римську архітектуру. Сприйнявши від етрусків і греків раціонально організоване, строге планування, римляни удосконалили його і втілили в містах більшого масштабу. Ці планування відповідали умовам життя: торгівлі величезного розмаху, духу вояччини і суворій дисципліні, тяжінню до видовищності і парадності. У римських містах у відомій мірі враховувалися потреби вільного населення, санітарні нестатки, тут зводилися парадні вулиці з колонадами, арками, монументами.

Римська архітектура не може зрівнятися в художній чарівності з грецькою, але вона грандіозна, дуже ефектна і по своїй інженерно-будівельній техніці іде далеко вперед від простої балкової конструкції грецького храму. В ній вперше з’являється конструкція зводів. Типи римських споруд різноманітні, світські не менш значимі, ніж культові, і багато з них утвердилось в світовій архітектурі на століття. Це, наприклад, тип базиліки із склепінним перекриттям, який в результаті ліг в основу християнських церков (в Римі базиліка була світською спорудою); це потужні акведуки – багатоярусні кам’яні мости, які несуть водопровідні труби; це пишні тріумфальні арки, які споруджували в честь військових перемог. В І і ІІ ст. були збудовані знаменитий Колізей – амфітеатр, що поміщав десятки тисяч глядачів, де проходили гладіаторські бої і цькування тварин, і грандіозна купольна ротонда – Пантеон, “храм всіх богів”, в якому вперше образний акцент був перенесений із зовнішнього вигляду на внутрішній простір храму.

Римляни вперше стали будувати «типові» міста, прообразом яких явились римські військові табори. Прокладалися дві перпендикулярні вулиці — кардо і декуманум, на перехресті яких зводили центр міста. Міське планування підкорялося строго продуманій схемі.

Практичний склад римської культури позначався в усьому — у тверезості мислення, нормативному уявленні про доцільний миропорядок, у скрупульозності римського права, що враховувало всі життєві ситуації, у тяжінні до точних історичних фактів, у високому розквіті літературної прози, у примітивній конкретності релігії.

У римському мистецтві періоду розквіту ведучу роль грала архітектура, пам'ятники якої і тепер, навіть у руїнах покоряють своєю міццю. Римляни поклали початок новій епосі світового зодчества, у якому основне місце належало спорудженням суспільним, що втілили ідеї могутності держави і були розраховані на величезну кількість людей.

В усьому древньому світі римська архітектура не має собі рівної по висоті інженерного мистецтва, різноманіттю типів споруджень, багатству композиційних форм, масштабу будівництва. Римляни ввели інженерні спорудження (акведуки, мости, дороги, гавані) як архітектурні об'єкти в міський, сільський ансамбль і пейзаж. Краса і міць римської архітектури розкриваються в розумній доцільності, у логіці структури спорудження, у художньо точно знайдених пропорціях і масштабах, лаконізмі архітектурних засобів, а не в пишній декоративності. Величезним завоюванням римлян було задоволення практичних побутових і суспільних потреб не тільки пануючого класу, але і мас міського населення.

Історія Риму поділяється на два етапи. Перший — епоха республіки, — наставша у кінці VI ст. до н.е., коли з Рима були вигнані етруські царі, і тривав до середини I ст. до н. е. Другий етап — імперський — почався правлінням Октавіана Августа, перейшовшого до єдиновладдя, і тривав до IV ст. н.е. [2, c. 102-103]

АРХІТЕКТУРА ЧАСІВ ІМПЕРІЇ

Наприкінці I ст. до н.е. Римська держава з аристократичної республіки перетворилося в імперію. Першим правителем, що відкрив шлях до єдиновладдя, був внучатий племінник Цезаря Октавіан, прозваний Августом (Блаженним). Цезар усиновив його незадовго до своєї загибелі. Коли ж Октавіана проголосили імператором (27 р. до н.е.), це означало, що йому вручають вищу військову владу. Офіційно він усе ще вважався одним із сенаторів, хоча і «першим серед рівних» — принцепсом. Час правління Октавіана називається принципатом Августа. З тих пір римське мистецтво почало орієнтуватися на ідеали, що насаджували правителі. До кінця I ст. н.е. панують дві династії: Юліїв – Клавдіїв і Флавіїв.

Так званий «римський світ» — час затишку в класовій боротьбі, що наступила на початку правління Августа,— стимулював високий розквіт мистецтва, ріст будівництва. Античні історики характеризують період правління Августа (27 р. до н.е.— 14 р. н.е.) як «золоте століття» Римської держави. З ним пов'язані прославлені імена архітектора Вептрувля, історика Тіта Лівія, поетів Вергілія, Овідія і Горація.

Офіційним напрямком у мистецтві став «августовий класицизм», що надав величезний вплив на наступний розвиток західноєвропейського мистецтва. Римські художники орієнтувалися на великих майстрів Греції часів Фідія, але природність грецької класики замінилася на безстрасність, стриманість.

Рим придбав зовсім новий вигляд, що відповідає престижу світової
столиці. Збільшилась кількість громадських закладів, будувалися форуми, мости, акведуки, збагатилося архітектурне оздоблення. За словами історика Светонія, Август так Рим «прикрасив, що по справедливості міг хвастатися через те, що прийняв його цегельним, а залишає його мармуровим». Місто вражало сучасників неозорістю площі — з жодної сторони воно не мало чітких границь. Його передмістя губилися в розкішних віллах Кампан’ї. Чудові будинки, портики, склепінні і прикрашені фронтонами дахи, багато декорованих басейнів і фонтани чергувалися з зеленню гаїв і алей.

При Августі був створений Вівтар Світу — пам'ятник возз'єднання прихильників нового режиму і зазнавших поразки республіканців. Вівтар являв собою самостійний будинок без даху, що обгороджував жертовник. Рельєфи, що прикрашали огорожу, були розділені на два яруси фризом з меандровим орнаментом (стрічковий орнамент, як правило, зламана під прямим кутом лінія). Нижній зображував застилаючі усе поле стебла, листя і завитки Дерева Життя з птахами і різною живністю на ньому; верхній