1929 р. у статті «До характеристики М. Ф. Комарова як бібліографа» (Україна. – К., 1929. – Кн. 338. – С. 6-72). М. І. Ясинський порушив важливу проблему предмета та обсягу історії української бібліографії. Головним принципом добору бібліографічних матеріалів, на його погляд, мав стати територіальний, тобто мають відображатися документи, рукописні або опубліковані на території етнографічної України.

Щодо початкової дати історії української бібліографії, М. І. Ясинський дотримував думки про зв'язок бібліографії та «українського письменства», але наголошував на тому, що бібліографічні спроби давніх часів є лише підготовчим матеріалом, вступом до справжньої історії української бібліографії [10].

Наприкінці 1929 р. М. І. Ясинський склав програму з історії української бібліографії для аспірантів Всенародної бібліотеки України, в якій простежив її розвиток з часів Київської Русі (ХІ ст.) до 1929 р., а також уперше здійснив спробу її періодизації, в основу якої був покладений національний і культурний рух, боротьба українського народу за національну і культурну незалежність. М. І. Ясинський визначив п'ять основних періодів в історії української бібліографії.

Перший починається з 1073 р., від списків «істинних» і «ложних» книг в «Изборнике Святослава» і закінчується другою половиною XVI ст.

Другий – з 1574 р. – року виникнення українського книгодрукування до 1720 р. Це була доба першого українського відродження, розквіту вітчизняного друкарства, боротьби за державність України. Цей період автор поділив на два хронологічних відрізка: 1574-1648 рр. і 1648-1720 рр. Для першого підперіода, на його думку, було характерне піднесення української книжки і бібліографії, для другого – поступовий занепад.

Третій – з 1721 р., дати Указу Синоду про заборону на Україні видання книг гражданського друку. Цим Указом передбачалося «щоб на Україні не було друковано ніяких книг окрім церковних ... , а при тім... , аби в них не було ніякого сліду української мови» (Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.; Львів, 1913. – С. 423).

Четвертий – з 1798 р. – опублікування «Енеїди» І. П. Котляревського до 1917 р.

П'ятий – з 1917 р. по 1929 р. – сучасний період розвитку української бібліографії (за його визначенням). Окремі періоди він поділив на додаткові підрозділи. Наприклад, у другому періоді окремим підрозділом подавався матеріал про розвиток української бібліографії після 1648 р., тобто початку визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Четвертий і п'ятий періоди окремо подавали матеріал щодо бібліографії Східної і Західної України. Бібліографія радянської України подавалася за типо-видовою ознакою, тобто окремо характеризувався розвиток державної, науково-допоміжної, книговидавничої, рекомендаційної та ін. видів за суспільним призначенням, а також види бібліографії за змістовною ознакою.

Крім історії української бібліографії М. І. Ясинський досліджував і історію російської бібліографії, склавши в 1930 р. відповідну програму для аспірантів ВБУ. В ній він також розподілив її розвиток за власною оригінальною системою, виділивши сім основних періодів від найдавніших часів до сучасності.

Не всі науковці погоджувалися із запропонованою ним схемою, так М. В. Здобнов та І. І. Корнєйчик дотримувалися інших поглядів на тлумачення бібліографічних явищ, подавали свою власну періодизацію, але безперечним є той факт, що підходи, запропоновані М. І. Ясинським, актуальні понині і викликають інтерес у сучасних дослідників та викладачів історії української бібліографії.

У неопублікованій рецензії на п'ять випусків лекцій І. І. Корнєйчика «Розвиток бібліографії на Україні» (Х., 1961). М. І. Ясинський сформулював завдання історії бібліографії: вивчення життя і діяльності бібліографів, їхніх праць, участі в бібліографічній роботі відповідних організацій та преси. Він підкреслює, що «історія української бібліографії – це, по суті, сторінки історії культури українського народу» [5, с. 54].

Вищеназвані праці М. І. Ясинського присвячені розвиткові української бібліографії в цілому. Не меншою цінністю є його дослідження діяльності окремих українських бібліографів – І. Калиновича, М. Комарова та ін. На особливу увагу заслуговує його робота над вивченням бібліографічної спадщини Михайла Комарова. На думку вченого, «М. Комаров своїм «Бібліографічним покажчиком» документально розбив горезвісний наказ царського міністра Валуєва про заборону української мови і літератури» [5, с. 54]. М. І. Ясинський опублікував дві статті, присвячені видатному українському бібліографові, працював над відповідною монографією (після його смерті підготовленою до друку та відредагованою Ф. К. Сараною в Книжковій палаті України і включеної до тематичного випуску на 1968 р., яка так і не вийшла друком з нез'ясованих причин).

Праці М. І. Ясинського, присвячені історії української бібліографії та діяльності окремих відомих бібліографів, стали основою монографії І. І. Корнєйчика «Історія української бібліографії. Дожовтневий період» (Х., 1971), підручника «Українська радянська бібліографія» (К., 1980), подальших дисертаційних досліджень, наукових публікацій, викладання відповідних навчальних дисциплін у ВНЗ культури.

Дослідженню історії української бібліографії дожовтневого періоду присвятив відомий бібліографознавець і педагог І. І. Корнєйчик свою монографію «Історія української бібліографії. Дожовтневий період». У ній він продовжив працю М. І. Ясинського, творчо її переосмисливши і збагативши аналізом великої кількості бібліографічних фактів і явищ. Періодизація історії вітчизняної бібліографії в його роботі базується на основних етапах соціально-економічного розвитку України і виглядає таким чином:

Давня бібліографія (від 1073 р. до кінця XVIII ст.).

Бібліографія в першій половині ХІХ ст.

Бібліографія в другій половині ХІХ ст.

а) Бібліографія другої половини 50-х – 60-х рр.

б) Бібліографія в 70-90-і рр.

Бібліографія кінця