Для виготовлення упаковок документів застосовують п'ять основних типів матеріалів: метали, картон, міцні пластмаси, поліетилен і комбіновані матеріали.

Розрізняють наступні види упаковок: коробки, папки, футляри, контейнери, пакети. Документи на паперовій основі, як правило, зберігаються в картонних коробках і папках. Картонні коробки є найдешевшими і поширеним видом упаковок документів у всіх архівах. Проте при тривалому зберіганні картонні коробки утворюють пил, який, потрапляючи на документи, може викликати незворотні дефекти у вигляді подряпин, потертостей і т.д. Крім того, при тривалому зберіганні з картону виділяється перекис водню, який прискорює процес старіння документів.

Кінодокументи упаковують в стандартні металеві (жерстяні) коробки, які мають в своєму розпорядженні в горизонтальному положенні стопки по 5-6 штук. В металевих коробках зберігаються і мікрофільми. Металеві антикорозійні коробки або ящики для рулонів кінострічок і мікрофільмів є основним засобом зберігання в кіноархівах і в спеціалізованих сховищах державних архівів. Металеві коробки і контейнери мають високу механічну міцність. При зберіганні в них магнітних стрічок вони є також своєрідним екраном, захищаючим фонодокументи від дії магнітних полів. Самим оптимальним матеріалом для виготовлення металевих коробок є сплав, що складається з 20% заліза і 80% нікелю.

Вживання комбінованих матеріалів дозволяє виготовити міцні водонепроникні упаковки (чотиришарові коробки з поліетилену, картону, станіолі і металу).

У даний час розроблені нові типи коробок для упаковки і зберігання документів з ударопрочних пластмас. Пластмасові коробки пиленепроникні, не схильні до впливу вологи, зручні для серійного виробництва. Для більшої герметизації упаковки коробки можуть бути забезпечені м'якими гумовими або пластмасовим ущільнювачем між кришкою і підставою.

Висновки

У зв'язку з швидкими і глобальними змінами, що відбулися і відбувалися в нашій країні і суспільстві, зростанням і підвищенням науково-технічного і організаційно-економічного рівня стрімко зросла роль багатства документації, чіткіше визначаються основні функції архівних і інших інформаційних установ: зберігання, необхідної суспільству, ретроспективної інформації і забезпечення користувачів цією інформацією. З цієї точки зору інформаційний центр, бібліотека або музей, як сховища ретроспективної інформації, мало відрізняється від архіву. З другого боку, організація читальних і виставкових залів в архівних установах і надання користувачам необхідної інформації робить архіви схожими на інформаційні центри, бібліотеки, музеї. Проте є і принципові відмінності архівів від інших інформаційних установ. Архіви – це унікальні хранителі "пам'яті людства", державні центри зосередження документальних пам'ятників історії, науки і культури.

Таким чином, у XVІІІ ст. відбулися істотні зміни в архівній справі. Архіви відокремилися від канцелярій, виникли нові архіви при вищих, центральних і місцевих установах. Відбулася часткова концентрація матеріалів, що мають особливе значення для самодержавства (по історії класової боротьби, зовнішнім зносинам, економіці і т.д.). Починалися спроби зробити концентрацію документів на місцях.

Великим кроком уперед стало створення історичних архівів, що зберігали важливу документацію. Матеріали цих архівів значно ширше, ніж інших архівних установ, залучалися дослідниками і публікувалися в наукових цілях, що збагатило джерельну базу історичної науки. Прогрес в області архівного був обумовлений розвитком вітчизняної культури й історичної науки.

Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. привела до утворення на Україні Гетьманщини (напівофіційна назва Лівобережної України разом з Києвом у складі Російської держави). Політичний лад Гетьманщини характеризувався відносною автономією: керівництво адміністративними, військовими, судовими та іншими справами Гетьманщини здійснював гетьман. Гетьманську адміністрацію представляли Генеральна військова канцелярія та Генеральний військовий суд. Утворились органи влади і на Місцях у формі полкових та сотенних канцелярій, а також органи міського самоврядування найбільш значних міст. Кожен із цих органів влади у процесі своєї діяльності утворював власний архів. Хоч до наших днів переважна більшість цих архівів не збереглася, їх історія, передовсім архівів центрального уряду України XVIII ст., становить значний інтерес.

З часу встановлення в Україні загальноросійського адміністративного поділу й управління, почалось утворення нових архівних фондів, які становлять уже частину загальноросійського провінціального будівництва. Відтоді у Петербурзі Україною відали вже не окремі установи чи їх відділи, а загальнодержавні органи управління – Сенат, колегії, а пізніше – Державна рада та міністерства. У процесі їх діяльності відклалася велика кількість документальних матеріалів з історії України. Проте найбільше за цей період відклалося документальних матеріалів, які вийшли з губернських установ.

Список використаної літератури

Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ. 1713-1776. – К., 1994.

Архівознавство: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Я.С. Калакура (гол. ред.). – К., 1998. – 316 с.

Делеган М.В. До питання про історію архівної справи на Закарпатті // Українське архівознавство: історія, сучасний стан і перспективи. – Ч. . – К., 1997.

Корнева И.И, Тальман Е.М., Эпштейн Д.М. История археографии в дореволюционной России / Под ред. М.С. Селезнева. – М., 1969.

Крайская З.В., Челлини Є.В. Архивоведение. – М.: Норма, 1996. – 224 с.

Мітюков О.Г. Архіви України: від найдавніших часів до початку XX ст. // Історія України. – 1998. – № .

Нариси історії архівної справи в Україні: Посібник / За загальною редакцією І.Б. Матяш та К.І. Климової. – К., 2002. – 612 с.

Самошенко В.Н. История архивного дела в дореволюционной России. – М.: Высшая школа, 1989. – 215 с.

Українське козацтво: Мала енциклопедія / Ф.Г. Турченко (гол. ред.). – К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002. – 568 с.