Для гармонійного входження в ринкові відносини необхідні координуючі і спрямовуючі зусилля з боку держави. Світова інформаційна практика свідчить, що

ступінь участі днржави в регулюванні ринкових відносин може бути різною. Це пов’язано з рівнем впливу держави на протікання соціально – інформаційних процесів, що є своєрідним індикатором типу державного управління, масштабами інформатизації суспільства, можливостями реалізації індивідуальних прав і свобод громадян на володіння інформацією. На інформаційно-му ринку країн СНД переважає державна форма влас-ності, що істотно впливає і на механізми управління ринком ІПП.

Регулююча роль держави виявляється:*

у створенні економічних і правових умов, що спри-яють розвитку як державного, так і недержавно-го сегментів інформаційної інфраструктури;*

рівноправних умов в оподатковуванні, викорис-танні джерел державного і недержавного фінансу-вання;*

правовому захисті виробників і розповсюджувачів інформаційних продуктів і послуг на інформацій-ному ринку;*

стимулюванні приватного бізнесу для формуван-ня ефективної системи інформаційного виробниц-тва.

Арсенал форм і методів державного регулювання розвитку ринку ІПП досить широкий. Регулюючі чин-ники тісно взаємопов'язані, доповнюють один одного, правильне і продумане використання їх може призве-сти до швидкого розвитку ринку ШП і, як наслідок, сприяти зростанню конкурентоспроможності економі-ки, підвищенню ефективності виробництва, більшій інформованості всіх членів суспільства.

Загальна концепція регулювання ринку ІПП грун-тується на створенні сприятливих умов для розвитку державних інформаційних структур, а також створен-ня умов для функціонування середніх і малих під-приємств, стимулювання інвестицій приватного секто-ра в національну інформаційну інфраструктуру шляхом лібералізації доступу на ринок і створення конкурент-ного середовища у всіх його секторах.

Спроби створення такої системи регулювання інфор-маційного ринку почалися ще на початку 90-х років у рамках розвитку принципів і положень державної пол-ітики інформатизації, які знайшли своє відбиття в ок-ремих законах програми інформатизації.

Під державною інформаційною політикою в широко-му сенсі розуміється регулююча роль держави, спря-мована на розвиток інформаційної сфери суспільства, що охоплює не тільки телекомунікації, інформаційні системи та засоби масової інформації, але і усю діяль-ність, пов'язану із створенням, збереженням, опрацю-ванням і передачею усіх видів інформації.

Державну інформаційну політику варто розглядати як сукупність цілей, що відбивають національні інте-реси в інформаційній сфері, стратегії, тактиці, завдан-ня державного керування, управлінських рішень і ме-тодів їхньої реалізації, розроблюваних і реалізованих державною владою для регулювання й удосконалення як процесів інформаційної взаємодії у всіх сферах нау-кової діяльності суспільства і держави, так і процесів технологічного забезпечення такої взаємодії.

Основні напрямки державної інформаційної політи-ки України відбиті в розділі 1 Закону України «Про інформацію» (1992p.). Державна інформаційна політи-ка розглядається як сукупність основних напрямів і засобів діяльності держави по отриманню, використан-ню, поширенню, збереженню інформації.

Головними напрямами і засобами державної інфор-маційної політики є:*

забезпечення доступу громадян до інформації;*

створення національних систем і мереж інфор-мації;*

зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інфор-маційної діяльності;*

забезпечення ефективності використання інфор-мації;*

сприяння постійному відновленню, збагаченню і зберіганню національних інформаційних ресурсів;*

створення загальної системи охорони інформації; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і надання гарантії інформаційного су-веренітету України.

Державна інформаційна політика України повинна базуватися на концептуальних, наукових і методолог-ічних розробках, систематизованих і об'єднаних у єди-ну концепцію, на основі організації і координації діяль-ності державних і недержавних наукових і науково-дослідницьких організацій і установ, органів держав-ної влади, громадських організацій, спеціалістів різно-манітного профілю й інтеграції отриманих ними ре-зультатів. Шлях співробітництва державних структур із приватними організаціями з контролю над розвит-ком інформаційного ринку і його окремих секторів, що мають бути створеними в Україні — головний напрям формування ринку. Серед головних напрямів регулю-вання ринку ІПП, здійснюваних на державному рівні виділяються:*

зберігання і розвиток пропорційності і збалансова-ності національної інформаційної інфраструктури;*

боротьба з монополізмом, заохочення конкуренції,*

допуск і забезпечення рівноправних умов для організацій усіх форм власності;*

забезпечення свободи слова і права доступу до інформаційних ресурсів для усього населення; ви-користання даних, інформації і знань, які можуть бути отримані через інформаційні магістралі (пер-сональна інформація, конфіденційні, ділові, уря-дові і управлінські документи);*

захист національної культурної спадщини, мови, протистояння експансії інших країн, шляхом формування національних електронних інформа-ційних ресурсів (БД і БнД), координації діяльності по їхньому створенню, організації реєстрації й обліку, а також контролю за їхнім використанням;*

охорона інтелектуальної власності, боротьба з піратством;*

боротьба з комп'ютерними злочинами.

Державна інформаційна політика закладає основи для вирішення таких значних задач, як формування єдиного інформаційного простору України, її входжен-ня в інформаційний простір країн СНД і світового співтовариства, забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави, розширення право-вого поля регулювання усіх форм відносин, пов'яза-них з одержанням, поширенням і використанням ін-формації.

Ринок ШП виступає як один з основних об'єктів державної інформаційної політики, яка повинна забез-печувати:*

розробку і дієвість нормативно-правових положень, що регулюють поведінку учасників ринку;*

розробку і впровадження в життя збалансованої економічної політики, створення соціально-еконо-мічних умов становлення і розвитку всіх секторів інформаційного ринку;*

підтримку вітчизняного виробника інформаційних продуктів і послуг;*

стимулювання створення і розвитку національних корпоративних мереж і комерційних систем.

Формування інформаційного ринку припускає широ-комасштабну комп'ютеризацію процесів переробки інформації у всіх сферах діяльності й активне використання телекомунікаційних систем інформаційного об-міну, у першу чергу — Інтернет.

Ринок ІПП являє собою системостворюючий чинник державної інформаційної політики і, з метою забезпе-чення єдності інформаційного простору держави і за-хисту національних інтересів в інформаційній сфері, потребує організації і регулювання його розвитку як єдиної територіально-розподільчої системи.

Структура системи державного управління включає