- функціональна (міжвідомча) схема, коли орган ви-конавчої влади здійснює функції управління сто-совно даного виду діяльності, незалежно від відом-чого або регіонального підпорядкування організа-ції, що здійснює цю діяльність;

- відомча (ієрархічна) схема, коли орган управлін-ня керує усіма функціями підпорядкованих йому організацій;

- регіональна система, коли орган управління керує функціями організацій, розташованих на даній території.

За функціональною схемою здійснюється управління бібліотечними фондами, архівами, БД і фондами НТІ, масивами статистичної, правової, а в перспективі — фінансовою й економічною інформацією. У 1995 р. урядами країн Співдружності Незалежних Держав була підписана Угода про створення загального науко-во-технологічного простору. Для реалізації угоди був створений Міждержавний комітет з науково-техніч-ному розвитку, який здійснював свою діяльність при Міждержавному економічному комітеті Економічної спілки. У виконання Угоди була в 1996 році розроблена і затверджена керівниками урядів СНД «Концепція форму-вання інформаційного простору Співдружності Неза-лежних Держав». Концепція орієнтує на вирішення найважливіших завдань з визначення пріоритетних напрямків співробітництва в розвитку міждержавних інформаційних обмінів і на забезпечення взаємодії на-ціональних інформаційних просторів на взаємовигідній основі.

Відповідно до Угоди Сторони застосують заходи з розробки процедури ввозу, вивозу і переміщення НТІ й інформаційних продуктів без стягування мита і застосують заходи з приєднання до Міжнародної угоди про ввіз матеріалів освітнього, наукового і культурного ха-рактеру від 22 листопада 1950 p. («Флорентійська кон-венція») і Протоколу до нього від 26 листопада 1976 p., який встановлює, що митне оформлення книг, газет, періодичних та ін. видань просвітницького, наукового і культурного характеру при ввозі і вивозі з країн — учасниць Угоди здійснюється без стягування мита і податку з доданої вартості.

Угода визначає основні напрями погоджених дій держав-учасників Угоди по формуванню єдиного інфор-маційного простору і використанню інформаційних ресурсів спільного користування.

Технологія управління в будь-якій галузі і будь-якому масштабі пов'язана з наявністю й опрацюванням інформації про об'єкти й умови процесу функціонуван-ня. Одна з проблем — облік і реєстрація інформацій-них ресурсів (IP). Теперішній стан обліку і реєстрації IP тісно пов'язаний з проблемами закріплення їх у власності і володінні, визначенні прав влас-ників, обліку IP як майна або як інтелектуальної влас-ності. Організація ведення державного реєстру IP, що є інструментом державного управління IP у країні, а його повнота відбиває доступність державних IP для громадян і організацій — найважливіше управлінське завдання держави, ще до теперішнього часу є невирі-шеним.

Ключовим положенням у загальній концепції регу-лювання ринку ІПП є гарантоване державою право надання громадянам необхідної інформації на вигідних умовах, за доступними цінами. Такий підхід дає можливість перебороти небезпечну тенденцію, яка притаманна сучасному етапові розвитку ринкових відносин, коли наявні економічні, правові, технологічні бар'єри збільшують дистанцію між тими, хто володіє, і тими, хто не володіє інформацією.

За державою також зберігаються функції конт-рольного і нормативно-методичного характеру, що здійснюються стосовно всіх учасників ринкових відно-син:

- Державний комітет інформаційної політики Ук-раїни — у частині контролю за реалізацією заходів з впровадження державної інформаційної політики; ство-ренню IP в органах і організаціях, їхньою реєстра-цією, доступністю і порядком користування, а також у частині систем навігації і загальної координації робіт із формування і ведення державних IP.

- Держмайно — у частині обліку державних IP як майна, порядку їхнього закріплення в оперативному управлінні і господарському веденні.

- Держпатент України — у частині обліку IP як інтелектуальної власності.

- Мінфін України — в частині порядку фінансу-вання і фінансової звітності діяльності з формування і використання IP із використанням бюджетних коштів, а також надання платних послуг на основі державних IP.

Розділ II Нормативно – правове регулювання у галузі інформаційних ресурсів

Основним механізмом реалізації державного управ-ління в демократичній державі є нормативно-правове регулювання, суть якого полягає в прийнятті управ-лінських рішень у формі нормативних правових актів і забезпеченні умов функціонування правоприємницької і правоохоронної діяльності.

Сьогодні правова охорона інформації в Україні грун-тується на нормах інформаційного законодавства; до яких можна віднести:*

інформаційно-правові норми Конституції України, що закріплюють інформаційні права і свободи, які регулюють основні права й обов'язки відповідних суб'єктів із приводу створення і поширення інфор-мації певного виду, а також обмеження в обігу інформації в державі і суспільстві;*

галузі і розділи законодавства України, цілком присвячені питанням інформаційного права (зако-нодавство про авторське і суміжні права; про інте-лектуальну власність; формування інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів і послуг; про створення і застосування інформаційних систем, їхніх мереж і технологій; про інформаційну без-пеку і т. д.);*

окремі інформаційно-правові норми, що входять до складу інших галузей законодавства (Цивільний Кодекс України, Кодекс України про адміністра-тивні правопорушення, Митний кодекс, Кримі-нальний кодекс, акти про відповідальність за пра-вопорушення в інформаційній сфері).

Ці завдання є основними для розвитку законодавчої і нормативної бази, що регулює розвиток і функціону-вання інформаційних відносин.

Інформаційно-правові норми Конституції України (ст.17, 23, 31, 32, 34, 50) закріплюють положення, що регулюють інформаційні права і свободи людини, інформаційну безпеку громадян України, таємницю пе-редачі інформації, збору, збереження, використання і поширення конфіденційної персональної інформації. Положення, що закріплені в Конституції, відіграють головну роль, але часом виглядають досить «розмити-ми», трапляються й окремі недоречності. Так у ст. 90 йдеться про те, що в Україні «законом забезпечуються рівні права і можливості доступу до інформації». У да-ному контексті права і можливості не збігаються. На су-часному етапі держава за конституційним приписом не має можливості насправді гарантувати рівний доступ гро-мадян до світових інформаційних ресурсів. Якісна інформація сьогодні коштує великих грошей, і ті,