Головною стратегією функціонування інформаційно-го ринку виступає забезпечення споживача інформа-цією за допомогою локальних, міжрегіональних і між-народних (глобальних) мереж комунікації, дистанцій-ний доступ до національних і закордонних БД, взає-модія з автоматизованими інформаційними системами. Ці тенденції потребують правового вирішення пробле-ми захисту інформації, запобігання заподіянню шко-ди інтересам власника інформації й автоматизованих систем та користувачам електронної інформації.

Інформація, що переробляється в автоматизованих системах, право власників цієї інформації і власників автоматизованих систем, права користувача виступають об'єктами захисту в Законі України «Про захист інфор-мації в автоматизованих системах» (1994 p.). Державне управління захистом інформації в автоматизованих сис-темах здійснюється шляхом:*

проведення єдиної технічної політики із захисту інформації; розробки концепції, вимог, норматив-но-технічних документів і науково-методичних рекомендацій із захисту інформації в АС; затвер-дження порядку організації, функціонування і контролю за виконанням заходів, спрямованих на захист інформації, яка переробляється в АС; а та-кож рекомендації із захисту інформації-власності юридичних та фізичних осіб;*

створення відповідних структур для захисту ін-формації в АС; здійснення контролю захищеності перероблюваної в АС інформації;

* визначення порядку доступу осіб і організацій за-кордонних країн до інформації, що є власністю держави, або до інформації — власності фізичних і юридичних осіб, щодо поширення і використан-ня якої державою встановлені обмеження. У державних установах і організаціях можуть ство-рюватися підрозділи, служби, які організують роботу, пов'язану із захистом інформації, підтримкою рівня захисту інформації в АС, що зумовить цілісність ін-формації, як одного з найважливіших елементів рин-кової інфраструктури.

Глобальні проблеми формування інформаційного сус-пільства, створення інформаційної інфраструктури країни, перетворення інформації у товар стратегічного призначення, кардинальні зміни технологій генерації ІПП, форм їхнього надання і каналів доведення до спо-живача виявили, що шлях застосування традиційних правових механізмів на часткове відновлення в процесі регулювання відносин в галузі інформації та інформати-зації не покриває всієї розмаїтості проблем комерцій-ного і правового характеру при їхньому використанні. Невирішеними виявилися і теоретичні питання спів-відношення традиційних понять права (власності, інте-лектуальної власності, зобов'язань, відповідальності та ін.) і таких феноменів як «інформація», «інформацій-ний продукт», «інформаційний ресурс».

Така ситуація зумовлена кількома причинами. З одного боку — природа інформації й інформаційного продукту не вкладається у звичні форми предметів правових відносин, тому що до цих особливостей мож-на віднести: можливість багатократного використання, невичерпність при споживанні, зберігання інформації в суб'єкта, який її передає, здатність до зберігання, накопичення, інтегрування і т. д. З іншої сторони, су-часний етап розвитку соціальних комунікацій збагатив інформаційне середовище новими формами і методами створення, переробки і передачі інформації, новими видами інформаційних послуг. На новому етапі роз-витку системи і засобів інформаційних комунікацій відбулася революція у сфері засобів і форм фіксації, ти-ражування, передачі інформації, а також перетерпіло переоцінку усе те, що складало основну перевагу до-кументальних комунікацій — стабільність фіксовано-го тексту, «розфасовування» єдиного знання у різнома-нітні документальні «упаковки», намічений переворот до фундаментальних для людини категорій — інформа-ційним квантам, ідеям і фактам, неформальним інформаційним комунікаціям, здійснюваним на новій комп'ютерній основі. У постіндустріальному суспільстві традиційна документальна предметність трансформува-лася у інші документальні форми — машинозчитувані БД, повнотекстові інформаційно-пошукові системи тощо. Тобто, з розвитком комунікативних відносин документальна предметність змінюється інформацій-ною та когнітивною .

Ці нові явища знаходяться ще у стадії становлен-ня, реалізуються в умовах погано регульованих інфор-маційних відносин і потребують нових механізмів пра-вової регламентації.

Таким чином, за роки незалежності в Україні була створена велика нормативна база, що регулює питан-ня у сфері інформаційної діяльності. Вирішуються питання гармонізації українського законодавства з міжнародними правовими системами, законодавствами країн Співдружності. З грудня 1993 p. Україна робить послідовні кроки на шляху входження у міжнародну систему охорони авторського права і суміжних прав (в 1995 р. підтверджена участь у Всесвітній Конвенції авторського права, Бернської Конвенції, Верховна Рада України ратифікувала Договір «Про співробітництво в галузі авторського права і суміжних прав у рамках країн СНД»).

Однак, процес становлення інформаційного ринку України з чітко вираженими поняттями виробника інформації і споживача та двома складовими - держав-ної і комерційної, у тому числі приватної власності, регламентований недостатньо чітко.

Слід констатувати наявність у нормативно-правовій базі в частині інформаційних правовідносин нечітко визначених положень і прогалин, що негативно впли-вають на правові, економічні, організаційні відносини створювачів, власників і користувачів інформації в умо-вах ринку.

Потребують свого вирішення питання авторського права на електронні матеріали; розробки стандартів із захисту інтелектуальної власності в системах електрон-ної торгівлі і глобальних комп'ютерних мережах; фор-мування кіберекономіки (реклама, маркетинг, елект-ронні публікації, електронні дошки); регулювання в системі онлайнових комунікацій.

ВИСНОВКИ

У процесі дослідження досягнуто поставлену мету, вирішено усі завдання,що дозволило дійти оссновних наукових висновків.

1.Формування та організація інформаційних ресурсів є важливими передумовами відродження національної духовної культури, інтелектуалізації суспільства, передачі соціального досвіду від покоління до покоління, забезпечення права громадян на вільний доступ до оперативної і ретроспективної інформації, зафіксованої на різних носіях. Це зумовлює значне загальнонаціональне значення розробки теоретико – методичних засад формування та організації інформаційних ресурсів різних рівнів а також їх інтеграції у соціокультурний простір України. Однак, незважаючи на актуальність, сьогодні нараховується незначна кількість наукових праць з означеної проблеми.

Аналіз підходів до формування інформаційних ресурсів дозволив виявити проблемну ситуацію, за якої спостерігається недостатнє вивчення чинників формування інформаційних ресурсів. Відсутність цілісності, фрагментарність у науковій розробці проблеми зумовлюють використання комплексу загальнонаукових методів, головними серед яких