І вперше на обличчі "Батьковбивці" я побачив усмішку".

Усмішка тут виступила зовнішнім атрибутом внутрішніх змін ге-роя. Він виявився не такою вже й поганою людиною, навіть у ньому пробилося назовні людське начало; любов до природи озвалася мо-гутнім покликом і переважила прагматизм і прагнення до наживи.

У відображенні внутрішьно-психологічних конфліктів жур-налістика користується переважно зовнішнім жестом, описом вчинків чи ситуативних деталей. Майже неприйнятними тут є широко вживані в художній літературі з цієї метою прийоми внутрішнього монологу, не-власне прямої мови, що дають можливість створити докладний, по-вноцінний внутрішній портрет героя. Журналістика, як легка арти-лерія, рідко вдається до таких складних способів передачі внутрішньо-го життя людини.

Публіцистичні конфлікти, як правило, не допускають однополюс-ності, є завжди двополюсними. Якщо в публіцистичному творі зображені

негативні факти й картини дійсності, то рано чи пізно мусить з'явитися автор, який виступить із відкритим засудженням зображуваного. Своє-рідність публіцистичного конфлікту — у коментуванні його автором-оповідачем, у недвозначному витлумаченні його. На відміну від художнь-ого конфлікту, публіцистичний конфлікт має свого арбітра. Ним є автор.

У підсумку розгляду спільного й відмінного в художньому й публіцистичному типах мислення наведемо міркування про них російського письменника Андрія Белого. Відповідаючи в 1930 році на анкету збірника "Як ми пишемо", він висловився так: "Оприявлення но-вих, непередбачених якостей і складає основу так званого "мислення образами", воно — квалітативне, а механічно-абстрактне мислення — квантитативне; у ньому сума двох отрут — отрута; у дійсночті — не от-рута, а сіль. І в цій солі "сіль" відмінностей художньої прози від прози тільки публіциста.; як публіцист я мислю квантитативно, як митець — квалітатично"192. Для Андрія Белого це означало, що художня творчість не підпорядковується апріорним намірам та абстрактним прийомам, герої в художньому творі в певний момент "оживають" і жи-вуть далі своїм самостійним життям. У публіцистиці цього не може ста-тися, публіцист мусить реалізувати первісний задум у сукупності сюже-ту, конфлікту, героїв, ідей. Художня література наділена більшим уза-гальнюючим потенціалом, але публіцистика володіє більшою злобо-денністю, сміливістю, розташовує свою проблематику на ландшафті не естетичної, а суспільно-політичної проблематики.

Зрозуміло, що газета чи журнал не можуть орієнтуватися лише на публіцистику, — певне місце на їхніх сторінках мусить бути відведене й інформаційним жанрам, стислій, некоментованій інформації. Публіцис-тика —- це ніби важка артилерія, що далеко не завжди використовується в бойових діях і яку залучають для розв'язання стратегічних завдань. Але в кінцевому рахунку успіх видання визначається майстерністю публіцистів, що працюють у ньому, адже саме вони здатні не лише рет-ранслювати зовнішню інформацію, а виробляти внутрішню інфор-мацію, коментувати події, розкривати їх зміст, а саме цього прагнуть і сподіваються від журналістики читачі.

СЛОВНИК МОЛОДОГО ЖУРНАЛІСТА

ЛІД (англ, lead—керувати, очолювати, займати перше місце, бути попереду) — короткий виклад журналістського матеріалу, що розміщується після заголовку й перед основним текстом. Існує правило, згідно з яким матеріал довший за 100 рядків мусить бути супроводжений лідояі. У термінологічному словнику українських журналістів у цьому зна-ченні вживається ще слово "вріз" ("врізка").

Лід покликаний представити читачам наступну статтю, приваби-ти їхню увагу, але найважливіша його функція — зорієнтувати читача в змісті матеріалу. У західній пресі лід набув надзвичайно широкого застосу-вання в 1980-тіроки. Саме тоді були зроблені точні статистичні підрахун-ки, які засвідчили, що читач за 3—5 секунд проглядає заголовок; 30-40 се-кунд витрачає на ознайомлення з лідом і 3-5 хвилин — на цілий текст. А відтак стало зрозумілим, що "лід" — проміжний між заголовком і текс-том етап сприйняття читачем матеріалу, який має вирішальне значення для просування новину свідомість читача.

Лід повинен мати шрифтове виділення, у процесі попереднього оз-найомлення читачі проглядають ліди, обираючи матеріали для докладного текстуального ознайомлення. Виділяють дві функції ліду: 1) інформаційну і 2) мотивуючу. Виконуючи першу функцію, лід мусить інформаційно розши-рити назву. Виконуючи другу функцію, лід мусить заінтригувати читача (іноді шокувати), дати йому мотив для ознайомлення з наступним текстом.

Мистецтво складання лідів доступне досвідченим журналістам, ос-кільки лід — це стиснута в кілька речень наступна стаття. Лідами не є на-брані жирним шрифтом перші абзаци статей, як це часто зустрічаємо в наших газетах, котрі засвоїли форму, але ще далекі від осягнення змісту явища.

Французька методика визначає такі правила написання лідів:

1) він має бути написаний простіше за звичайний журналістський текст: складатися з простих речень, використовувати лише загальнозро-зумілу лексику, не містити спеціальної термінології;

2) у ліді не повинні перераховуватися цифри, вживатися абревіату-ри, маловідомі власні назви;

3) початок ліду не повинен повторювати назву;

4) заголовок і лід повинні складати дві змістовно й синтаксично не-залежні одна від одної структури, кожна з яких є завершеною формулою, цілком зрозумілою без іншої;

5) лід є незалежним від зачину тексту, тобто його першої фрази;

6) лід найчастіше відповідає на запитання: що сталося? чому? в який спосіб?193

Американська навчальна література велику увагу приділяє цьому композиційному елементу зовнішньої подачі газетних матеріалів, ро-зуміючи його виключне значення для зацікавлення читача. Надзвичайно роз-винута й типологія ліду, яка налічує до п 'ятнадцяти його різновидів. Наве-демо найважливіші з них:

1) лід-"вішалка" передбачає, що в першій же фразі міститься відповідь на всі новинарні запитання; відповіді на ці запитання навішують-ся, як одяг, на гачки вішалки;

2) лід — негайна ідентифікація; використовується тоді, коли новина має головного героя — загальновідому особу;

3) лід — окремий постріл; застосовується тоді, коли предмет повідомлення може бути стисло, до афористичності, визначений словесно;

4) лід —