Не випадково поняття "публіцистичність" міцно увійшло до словника літературознавчих термінівт. У теорії літератури воно озна-чає підкреслену тенденційність, особливу полемічність суджень, розра-хунок на широке громадське звучання творів художньої літератури,

І все ж публіцистичний образ, хоча він і оточений конкретизую-чими вказівками й фактами, залишається художнім образом. Це не фо-то Ірафічно застигле відтворене зображення окремого предмета, а кар-тини дійсності, що осяяні світлом естетичного ідеалу, авторської ідеї, покликані привести читача до о;ціозначннх висновків щодо порушеної проблеми. У публіцистичних жанрах художні образи не в меншій мірі, ніж цифри, факти, логічні докази, інформуючі, і переконують читача. Тим паче, що саме художні образи справляють щонайглибше ідейно-емоційне враження. Тому вони цілком самодостатні » структурі публіцистичного твору.

Публіцистові потрібні сміливість і мужність для постановки важ-ливих, але часто болючих, дискусійних питань. У художньо-публіцис-тичних творах провідна роль належить особі оповідача, який роз-повідає, змальовує, розмірковує, веде читача від одного факту до дру-гого, знайомить з явищами, аналізує і роз'яснює проблеми. Наявність оповідача, що ніби супроводжує читача лабіринтами подій і фактів, ду-мок і міркувань, є важливою ознакою публіцистики. У свідомості чита-ча, як правило, закріплюється образ автора-оповідача з його улюбле-ною темою, системою аргументації, мовним стилем.

Відрізняються від художньої літератури тема й ідея публіцистич-ного твору. Якщо в художній літературі під темою ррзуміється предмет відображення, та сфера дійсності, яка відтворена письменником, то те-ма публіцистичного твору — це не тільки предмет відображення, але й проблема, яку автор побачив у ньому, його оцінки й концепція поруше-ного питання.

Ідея публіцистичного твору також має своєрідне втілення. Вона мусить бути тут вербалізована, тобто словесно виражена у вигляді вис-новку, дефініції чи формули. Вона повинна бути сформульована логічно чітко, однозначно і не допускати множинності витлумачень. На відміну від художніх творів, які потребують інтерпретацій, "розшифру-вання" авторського задуму, встановлення філософської концепції, що випливає із зображених картин дійсності, публіцистична ідея належить самому творові, формулюється самим автором, належить йому, виклю-чає двозначність розуміння. Це робоча, дійова ідея, покликана на-штовхнути читача на дію, соціальну акцію.

Ідея художнього твору випливає з нього, але не належить йому. Вона постає в суспільній свідомості внаслідок інтерпретацій тексту літе-ратурною критикою та окремими читачами; художня ідея суб'єктивна, часто не збігається або й істотно відхиляється від завдань і цілепокла-дення письменника. Інтерпретація художнього тексту дозволяє проник-нути в сутність твору як висловлювання, що має певну мету, задум і мо-тиви. Але саме витлумачення в свою чергу залежить від історичного мо-менту та індивідуальних рис інтерпретатора. Існує цілий ряд обставин, що дозволяють витлумачувати художній текст в цілях дослідника: його освіта, світогляд, безпосередня партійна приналежність та ін. Іспансь-кий поет Федеріко Гарсіа Лорка з цього приводу якось зазначив, що після смерті він стане флюгером на вітрі, маючи на увазі, що вже не змо-же захистити свої твори від свавільних суб'єктивних інтерпретацій.

На відміну від художньої, публіцистична ідея не визнає множин-ності й суб'єктивності витлумачень. Публіцист не може допустити, щоб його зрозуміли неправильно або не зрозуміли зовсім. Це означатиме, що він працював намарне. Він навіть не може допустити, щоб читачі ви-трачали внутрішні ресурси на витлумачення його ідей. Публіцистові потрібно не просто, щоб його зрозуміли, а щоб його зрозуміли сьогодні ж, негайно, інакше його робота просто не потрібна. Публіцистична ідея реалізує себе як імперативна ідея, належить самому творові, є частиною його тексту і витлумачень не потребує.

Із великої множинності літературних жанрів публіцистика споріднена лише з одним: байкою. Споріднена за загальною структу-рою й способом вираження авторської ідеї, але не за алегоричним змістом. Байка вимагає наявності в своєму тексті так званої моралі, що в українських байках, наприклад, у Г. Сковороди, називалася "силою". Цю традицію підтримував іноді Л. Пгібов. "Яка ж в цій байці, братця, сила?" — писав він у байці "Синиця". У жанрі байки алегорична карти-на дійсності, створена за допомогою міфічних, казкових персонажів, обов'язково мусить мати завершення у вигляді авторського пояснення: я розповів байку для того, щоб ви, читачі, зрозуміли таку-то думку, за-своїли таку-то істину. У подібній ролі виступає і публіцист. Я займаю таку-то позицію, свідчить він. А щоб ви, читачі, мені повірили, я дове-ду її прикладами з життя, аналізом життєвих фактів, розповіддю про та-ких-то і таких-то реальних осіб та іншими аргументами. Моє головне завдання, не приховує публіцист, схилити читачів на свою позицію, зро-бити з них своїх однодумців, приєднати до того суспільно-політичного вектора, який займає дана газета.

Зрозуміло, що однозначність публіцистичної ідеї не робить її завжди правильною. Публіцист, піднімаючи певну проблему, зрештою, пропонує гіпотетичний варіант її вирішення. Будучи першопрохідцем, він, як ніхто інший, наражається на небезпеку дати й помилковий варі-ант її розв'язання. Тому й необхідна свобода слова й вільна конкуренція на ринку ідей, пропонованих публіцистичних концепцій. Для авторів же загальнолюдські засади журналістики є тою можливою гарантією, яка допоможе їм виробити правильні погляди на порушені проблеми.

Публіцистика не може бути безконфліктною, як і без проблем-ною. Публіцистичний конфлікт — це безпосереднє, адекватне відобра-ження суперечностей соціальної дійсності. Особливості їхнього відоб-раження в публіцистиці — у виявленні суспільно-політичної основи колізії, в