суспільства і жіноцтва зокрема. Це чудово розуміли як жінки, так і громадсько-політичні тодішні діячі в Галчині, а також в тій частині України, де відкрито діяти в напрямку об’єднання українського жіноцтва для виступу в обороні своїх прав було неможливо. В Галичині за створення дійсно українського прогресивного жіночого часопису взялася Н. Кобринська та невелика група жінок після створення у 1884 р. “Товариства Руських Женщин”, метою якого спочатку було, за словами організаторки цього товариства Н. Кобринської, скромне бажання впливати на розвиток жіночого руху літературного: “Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого Духа через літературу, бо література була все вірним образом ясних і темних сторінок суспільного ладу, його потреб і недостатків... Особливо ми, жінки, терпимо... Поступовці уважають нас за недорослих до їх понять, а непоступовці – за відбічних від їх відображень. З того виробився великий ухибляючий жіноцтву пересуд, що начитаннє лиш баламутить жіночі уми” Кобринська Н. “Про первісну ціль товариства руських жінок в Станіславові” // Вибрані твори. – Київ – 1958. – с. 316-317..
Вихована в освіченій родині Озаркевичів-Окуневських, маючи значний нахил до літературної творчості, Н. Кобринська дійшла в своїх роздумах про призначення жінки до висновку, що збудити жінку, галицьку жінку, яка перебувала тоді в затхлій атмосфері галицької відсталості, можна лише на прогресивних західноєвропейських ідеях, реалізувати які потрібною, ставши на національно-соборницький шлях. Таким єднаючим чинником, що допоміг би об’єднати жінок усіх українських земель до спільної праці, вона вважала жіночий часопис. З цією метою вона шукає зв’язків з українками з-поза Галичини, перш за все із Східною Україною. Жваве листування з жінками Наддніпрянщини та Волині, таємна пересилка матеріалів для часопису в Галичину дали змогу накопичити значну кількість літературних творів, авторами яких були жінки. Потрібно було неабиякої відваги, терпеливості й ви розуміння, щоб перемогти безчисленні перешкоди – і зовнішні, накинуті російською владою, і внутрішні, що їх створювали застарілі пересуди й страх перед будь-якими змінностями. Не дивлячись на це, Н. Кобринська робить сміливий крок: запрошує до видання І. Франка і віддає йому остаточну редакцію задуманого часопису.
Саме під час відвідин І. Франком та О. Кониським Н. Кобринської в Болехові задумано й видати жіночий альманах, зазначивши, що має це бути “первоцвіт жіночого виробу”, бо співучасниками повинні бути жінки з усієї України. У листах до І. Франка від 5 вересня 1885 р. Н. Кобринська писала: “Я вже повернулась з Станиславова, де їздила у відомій Вам справі. Сиділа там два дні й ледве постягала дами на засідання управи, і, якби не Остерманова, то хто знає, чи було б до цього дійшло. Видавання альманаху ухвалено, а щодо укладу й змісту, прийнято менше більше Вами поданий мені розклад ... Щодо Вашої готовності нам у тому далі допомагати – запала дійсно оригінальна ухвала. На підставі того Вашого запевнення, даного паням станиславівським під час Вашого там пробування, позволено мені засягнути Вашої ради й помочі, що однак має бути тайною виділу. Не смійтеся лиш дуже, бо то ще було найрозумнішим з нашої наради. Будь-що-будь, ухвалено чи не ухвалено, я не довіряю моїм силам і може б не була вложила на себе того обов’язку, якби не стояли мені були в пам’яті в останнім Вашім письмі слова: “Я готов Вам і радою і ділом і матеріальним допомагати так, що надто велику роботу Ви на себе не візьмете”. Самі вплутались в біду, а тепер будете мати клопіт з бабами.”Кисілевська О.Піонерка жіночого руху Наталя Кобринська.-Коломия:Жіноча Доля-1936-с.28
Маючи підтримку І. Франка, Н. Кобринська жваво листувалася з наддніпрянками. Та на перешкоді задуму Н. Кобринської стали застарілі поняття певної частини галицького жіноцтва про активну участь жінок у громадському житті.
На цей раз в справу видавання альманаху втрутилась церква, яка вбачала в нім зраду традиційним поняттям по участь жінки в родиннім житті. І 26 листопада 1885 р. противниці Н. Кобринської на загальних зборах Станіславського товариства вибрали головою цього товариства учительку Ничаївну, яка вирішує зібрані на альманах гроші використати на купівлю срібного підносу для нового єпископа в Станіславові Юліана Пелеша. Згодом, коли не вдалося це здійснити, задумали противниці Н. Кобринської закласти бурсу для дівчат, але цій забаганці спротивилась Н. Кобринська й зібрані гроші пішли на передрук “Історії літератури руської” Омеляна Огоновського. Перебіг вказаних подій описав Т. Окуневський в листі до М. Драгоманова від 18 лютого 1886 р. : “Варилося так через цілий рік. Станіславське жіноцтво загадало було закласти жіночу бурсу, - тому спротивилась Н. Кобринська, бо жаль їй було злокалізувати свої змагання на саму азбуку – з бурси отже нічого не вийшло, тим часом Кобринська стала редагувати “Альманах”. Принципіальні різниці, а ще більше особисті амбіції самої Кобринської, як з другої сторони теперішньої предсідательки Ничаївної, спровадили нарешті, що Кобринська тамтого тижня виступила з товариства, - і оскільки довірилось на свою руку видавати Альманах, бо перед тим мало бути це під контролею і відвічальністю управи. Гроші товариства, які були призначені на видавництво альманаха мають тепер ужити на передрук тої “Історії літератури руської” Омеляна Огоновського, яка тепер розпочала печататись у “Зорі”** Возняк М. Шляхом до Першого Вінка // Новий час. – ч. 55 – Львів – 1937.. В українському суспільстві сталася невизначена ситуація навколо жіночого альманаху, навіть дехто передбачав відмову від
