На жаль, не завжди журналістика служить гуманізму, справляє позитивний вплив на суспільне життя. Історія журналістики зберігає чи-мало фактів її негативної дійовості, використання друкованого слова для маніпулювання громадською думкою, тиску за допомогою преси на уряди, аби домогтися від них прийняття певних політичних рішень, аж до розв'язування воєн між країнами й народами.

Широко відомим є такий історичний факт. У січні 1898 року різко погіршали дишіоматичні стосунки між Сполученими Штатами Америки й Іспанією. Приводом загострення відносин стала іспанська колонія Куба, де нібито місцеве населення потерпало від збиткувань ко-лоніального війська. Американська преса здійняла галас про порушен-ня прав людини в цій країні й вимагала від свого уряду війни з Іспанією. Але Президент і кабінет міністрів виявляли поміркованість і не поспі-шали з необачними ухвалами. Тоді відомий магнат американської пре-си Вільям Рендолф Герст, власник щоденної газети "Нью-Йорк Джор-нел" відправив до Гавани маляра, який повинен був надсилати малюнки про злочини іспанців. Через деякий час від художника надійшло повідо-млення: ніяких злочинів немає, на Кубі все спокійно. Тоді В.Р. Герст надіслав йому телеграму, зміст якої став широко відомим: "Залишайте-ся на місці. Постачайте мені матеріал, а я вже постачу вам війну".

Газетний магнат діяв у згоді з певними колами в уряді, знаючи, що багато хто з правлячої верхівки, включаючи президента Мак Кінлі, бажав війни, але не наважувався її оголосити через відсутність підтрим-ки громадськості. І тут свою справу зробила преса. У газеті В. Р. Герста була розв'язана справжня інформаційна війна проти Іспанії. "Нью-Йорк Джорнел" відстежувала історію легендарної кубинки, возведено!' до рангу місцевої Жанни д'Арк, яка заманила до своєї халупи іспансь-кого офіцера, звабила його і спробувала вбити. Такою, мовляв, є нена-висть кубинців до іспанців. Американський народ мусить врятувати і героїчну дівчину, і Кубу.

Нью-Йорк завирував обуренням. До урядів європейських країн і до самого Папи полетіли телеграми з вимогою захистити маленьку ко-лонію та її мешканців. Телеграми газета В. Р. Герста друкувала на першій сторінці найкрупнішим шрифтом. Нарешті, було повідомлено, що кореспондентові газети вдалося за допомогою мотузяної драбини врятувати красуню-кубинку і вона невдовзі з'явиться в Нью-Йорку. "Втікачці" була влаштована грандіозна зустріч, на яку вийшло все на-селення мільйонного міста. Президент прийняв дівчину в Білому домі.

У цей час "Нью-Йорк Джорнел" опублікувала секретного листа посла Іспанії у Вашингтоні, у якому про американського президента йшлося як про людину нерішучу, "слабку". На наступний день газета вийшла із заголовком:

війна може бути невдовзі оголошена

Другий рядок був набраний дрібним, заледве помітним шрифтом.

19 квітня 1898 року американський конгрес подав королівству Іспанії ультиматум, у якому зажадав надання Кубі незалежності і виве-дення іспанських військ з острова. Почалася війна, що закінчилася роз-громом Іспанії. За умовами Паризького мирного договору, укладеного 10 грудня 1898 року, Іспанія відмовлялася від своїх прав на Кубу, Філіппіни і Пуерто-Ріко.

Так за безпосередньої участі преси була розв'язана американо-іспанська війна 1898 року.

Відома провокаційна роль, що її відіграла журналістика на по-чатку першої світової війни. У момент загострення стосунків між Росією та Німеччиною, але саме тоді, коли конфлікт ще можна було ліквідувати мирним шляхом, ЗО липня 1914 року найбільш масова німецька газета Августа Шерля "Берлінер Локальанцайгер" у спеціаль-ному випуску повідомила про оголошення в Німеччині загальної мобілізації. Урядового рішення про це ще не існувало, але війни праг-нув генеральний штаб, у згоді з яким і діяв видавець. Російський уряд, отримавши з газети це повідомлення, не знаючи про фальшивку, у свою чергу оголосив загальну мобілізацію. Війна стала неминучою.

Класичним прикладом використання преси у передвиборчій бо-ротьбі вважається публікація у 1920-х роках напередодні виборів до бри-танського парламенту листа керівника Комінтерну Г.В. Зінов'єва, у яко-му йшлося про сприяння лейбористам у підготовці збройної соціалістич-ної революції у Лондоні. Цей лист, як виявилося згодом, був фальшив-кою, але, поки це з'ясувалося, консерватори перемогли на виборах.

Не без участі журналістики розв'язувалася й друга світова війна. З цього погляду повчальною є історія, що пов'язана з британською га-зетою "Тайме". 7 вересня 1937 року її редакційна стаття була присвяче-на проблемі судетських німців, які, мовляв, потерпають у чужій державі і прагнуть відокремити Судети від Чехословаччини і приєднати цю об-ласть до Німеччини. У статті бути й такі слова: "Можливо, чехосло-вацькому урядові слід подумати [...] над перетворенням Чехословаччи-ни на більш однорідну державу шляхом виключення чужого населен-ня..." У політичному світі було відомо, що газета "Тайме" є проурядо-вою, а її редактор Джеффрі Даусон товаришує з прем'єр-міністром та міністром закордонних справ Великої Британії. А відтак публікація статті, що містила суб'єктивне редакційне судження, була сприйнята як офіційна позиція держави і витлумачена в тому дусі, що Британія не бу-де заперечувати проти анексії Німеччиною чехословацьких Судетів. Це й сталося невдовзі.

Думка про те, що дієвість сучасної журналістики дорівнює нулю внаслідок необов'язковості реагування на її виступи органів влади, є за-садничо помилковою і спростовується щоденною практикою діяльності ОМІ. Як приклад наведемо інформаційну кампанію, що її розгорнула на своїх сторінках газета інвашдних організацій Харкова і області "Во имя жизни", яка виходить російською і українською мовами тиражем усього 1 тис. примірників.

6 листопада 1998 року тут була опублікована стаття журналістки Віри Роженко "Протезний" може залишитись без протезів", у якій повідомлялося про припинення державного фінансування Харківсько-го державного протезно-ортопедичного підприємства, унаслідок чого 32 тисячі інвалідів регіону залишилися без життєво необхідного їм за-безпечення. До публікації