5. Наочність у процесі навчання іноземних мов виступає початковим моментом, джерелом і основою придбання знань; є засобом навчання, що забезпечує оптимальне засвоєння навчального матеріалу і його закріплення в пам’яті; утворює фундамент розвитку творчої уяви і мислення; є критерієм достовірності набуваних знань; містить підказки для розкриття законів мови при її чуттєво-наочному сприйнятті; є засобом розвитку мовної спостережливості у учнів і збільшення обсягу їх знань у процесі зіставлення рідної і іноземної мов; виявляється прийомом розвитку пам’яті шляхом її опори на різні органи відчуттів і вразливість; відповідає схильності учнів мислити формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі; сприяє навчанню усного і писемного мовлення відповідно до типових моделей мовленнєвих вчинків вербальних ситуацій; забезпечує зворотний зв’язок чуттєво-наочного враження, образу пам’яті і образу творчої уяви; привчає до пізнання світу, до утворення про нього уявлення; розвиває образне мовлення, яке викликає у учнів активність їх творчої уяви, наочні образи якої можуть репрезентувати закони життя (мови).

6. Існують два шляхи створення наочних уявлень: а) через відчуття – сприйняття і б) за допомогою художнього мовлення.

7. У комунікаційних процесах сучасного суспільства невимірно зростає роль аудіовізуальних джерел масової комунікації. Мовлення, яке звучить по телебаченню, радіо і в кіно, потребує цілеспрямованого навчання. Необхідно розробити спеціальну підсистему аудіовізуальних засобів, на виході якої мають бути неадаптовані телефільми, радіопередачі, кінофільми.

8. Ряд граматичних особливостей розмовного мовлення дослідники ставлять в пряму залежність від спільного вживання вербальних і невербальних засобів спілкування. Лише аудіовізуальні засоби спроможні подати учням всю сукупність екстралінгвістичних чинників, яка зумовлює своєрідність літературного розмовного мовлення, і забезпечити ефективність відповідної системи вправ.

Отже, доцільність використання наочності у процесі навчання дітей шкільного віку іноземної мови визнається всіма теоретиками та практиками, що досліджують дану проблему. Адже дитина набагато швидше засвоює іншомовну лексичну одиницю, якщо вона пов’язана з конкретним образом, дією. Яскраві, кольорові предмети надовго залишаються в пам’яті дитини, бо в неї більш розвинена образна пам’ять, ніж словесно-логічна, що, в свою чергу, сприяє кращому запам’ятовуванню назв таких предметів іноземною мовою.

Крім предметів оточуючого середовища, як наочні посібники використовуються картинки, малюнки, альбоми, репродукції, макети, лото, діафільми, комп’ютерні програми тощо. Слід зазначити, що кожен вид названої наочності має певні позитивні сторони та недоліки. Практика навчання дітей шкільного віку іноземної (англійської) мови визначає предметні, сюжетні та тематичні картини як найбільш доступні та поширені наочні посібники. Але останнім часом, з розвитком сучасних освітніх технологій дуже часто у процесі навчання дітей молодшого шкільного віку іноземної мови використовуються комп’ютерні програми. Також , використання наочності сприяє більш ефективному і швидкому навчанню письма , читання і усного мовлення.Завдяки використанню наочності створюються умови для кращого розуміння лінгвістичного матеріалу та його активного застосування.

Отже , наочність насправді є ефективною при навчанні іноземної мови.

1.3 Види наочності

Уже Коменський розрізняв наочність предметну і образну. Перша – результат сприйняття об’єкта, що безпосередньо пред’являється, друга – відтворювані образи об’єктів, які колись споглядалися. Назвемо першу наочність перцептивною, а другу – мнемічною.

Але Коменський справедливо вважав, що предмет може споглядатися і в його зображенні, а образи фантазії пам’яті можуть бути намальовані. Отже, є вже чотири види наочності: 1) безпосередньо-перцептивна (наприклад, показ вчителем положення губ під час вимовляння якої-небудь губної фонеми), 2) зображено-перцептивна (наприклад, пред’явлення зображених губ, знятих на фото), 3) безпосередньо-мнемічна (наприклад, образ пам’яті, як цей звук вимовляв такий-то носій виучуваної мови) і 4) зображено-мнемічна (наприклад, малюнок по пам’яті зміни в часі мелодії і сили вимови).

Одна з підстав для класифікації видів наочності – це ступінь натуральності або схематичності: 1) фото, 2) малюнок, 3) схема; 1) живий звук, 2) синтетичний звук, 3) його спектрограма, або сигітальний розріз органів артикуляції при вимовленні певної фонеми.

За участю органів відчуттів розрізняються наочність зорова, слухова, м’язово-рухова і т. д., а також змішана. Наприклад, під час програмованого навчання мовленнєвої інтонації студент: 1) чує мовлення в магнітофонному запису, 2) бачить на табло схематичне зображення інтонації в сукупності її складових і 3) випробовує рукою, поклавши її на тестор, силу вимови, зокрема місце наголосу і членовування фрази на смислові шматки.

Крім того, розрізняються чиста наочність і наочність, супроводжувана поясненням. Наприклад, в аудіовізуальному методі Губеріна в перші тижні занять використовується чиста наочність, коли учні тільки чують іноземне мовлення.

Розрізняють також предметну наочність (зі всіма її різновидами), або ж мовну наочність. Під мовною наочністю ми розуміємо таке спеціально оброблене подання усного або писемного мовлення, в результаті якого через чуттєво-наочну виразність мовлення починали просвічувати ті закони мови, за якими певне мовлення побудоване. До мовної наочності входять всілякі види показу усного і писемного мовлення у виконанні майстрів художнього слова і вчителя , якого треба цього учити.

Річ у тім, що в процесі навчання іноземної мови предмет навчання стає також і засобом навчання, у тому числі і засобом наочного навчання. Вчитель, навчаючи учнів звукового складу іноземної мови, весь час вимовляє виучуваний матеріал сам або ж відтворює його в магнітофонному записі. Тому мовлення вчителя повинне бути достатньо гучним і виразним, а його дикція – чіткою. Магнітофонний запис повинен бути досконалим, без яких-небудь акустичних перешкод. У процесі навчання синтаксису особливо важлива логічна, емоційна і вольова виразність мовлення викладача, щоб засобами інтонації доносився до учнів саме певний вид або підвид інтонації і синтаксичної