Важливу роль при навчанні звуко-буквеним позначенням відіграє звуко-буквений та складовий аналіз. Значення такого аналізу полягає в тому , що при його виконанні послідовно розчленовується весь процес кодування слова в графічний образ, під час якого достатньо яскраво виявляються звуко-буквені відповідності. Він відбувається за схемою:         

ціле слово в його звучанні      звукові склади        звуки     відповідні їм графеми       графічні склади     ціле слово на письмі. 

До вправ, націлених на формування графічних навичок, слід віднести:

- вправи на написання окремих простих, потім складних літер, повністю або частково співпадаючих в англійській та українській мові (Аа, Мм, Оо, Ее, Кк) ; тих , що відрізняються, але мають спільні, схожі елементи (Dd, Pp, Uu, Ii, Tt) не співпадаючих за написанням (Ss, Ff, Ch,ch, Rr та ін.);

- вправи на списування окремих слів, речень, текстів;

- вправи на звуко-буквений аналіз окремих буквосполучень, слів, речень та ін. 

На початковому етапі дуже важливе значення має навчання каліграфії, яке відбувається на навичках , придбаних у процесі навчання письму в рідній мові у початкових класах. Учні легко виконують перенос навички написання заглавних та стрічних прописних літер на відповідні літери латинської абетки відносно до різниці в звуковому значенні. Однак наявність літер, які відрізняються в цілому від літер рідної мови і мають лише деякі схожі елементи , інтерферує і гальмує оволодіння каліграфією. В цьому випадку радять застосовувати елементарне письмо. Ним користуються також і тоді , коли спостерігається змішання нарисів в середині виучуваної мови [44:89]. Для наочного розрізнення схожих елементів деякі автори рекомендують різноманітні групування літер, наприклад :

- q,y,j – (спільний елемент – нижня петля)

- а,с,о – (спільний елемент – округлий елемент),

- b,l,d – (спільний верхній елемент) 

Помилки в каліграфії можна в значній мірі запобігати, якщо момент презентації супроводжувати поясненням, яке включає в себе показ прописної букви в цілому, окремих її елементів та розмежування елементів зі схожими елементами літер рідної та іноземної мови, демонстрацію напряму руху руки при написанні даної літери, показ у пропису цілого слова, в якому міститься дана літера (строчна й заглавна).

Навчання орфографії. 

Навчання орфографічним навичкам є важливим завданням при навчанні писемного мовлення на початковому етапі, а створення у учнів елементарних орфографічних навичок є метою навчання письма в середній школі. 

Навчанню орфографії приділяється особлива увага у 5-6 класах, проте робота над нею практично не припиняються аж до кінця курсу навчання. 

Вправи , які ґрунтуються на використанні правил, можна розбити на дві групи :

- вправи, метою яких є розпізнання будь-яких слів, відповідаючи правилу. В цю групу входять різноманітні вправи на виписування, наприклад, іменників у множині. Ця ж група включає слова по принципу збіжностей їх написання

- вправи націлені на самостійне вживання слів. Це вправи на постановку групи слів або окремих слів у складі речень ц множину або певну часову форму, добір слів по пам’яті на основі певних орфограм та інше. 

Однак оволодіння орфографією на основі лише правил неможливе, тому що в багатьох випадках традиційне написання не підкоряється правилам . В цьому випадку необхідно спиратись на не на лише механічне запам’ятовування , а й мислення учнів. Треба застосовувати вправи, які побудовані по принципу аналогії. Написання слів в таких вправах запам’ятовується на основі з’ясування асоціації з другими відомими словами . Звичайно дається який-небудь приклад, і учні повинні дібрати слова з аналогічним написанням [42:135].   

Для практики навчання характерна така форма роботи по засвоєнню орфографії, як тренувальні диктанти. Ці диктанти є ефективним засобом засвоєння орфографії, і на початковому етапі їх слід застосовувати систематично. Розрізняють декілька видів тренувальних диктантів :

- зоровий : учитель читає речення, записує на дошці, підкреслює важкі орфограми і пояснює їх. Потім речення стирають і диктують знову,

- попереджувальний : учитель читає речення, учні аналізують його, написання окремих слів. Найважчі слова пишуться на дошці. Після цього вчитель читає речення ще раз і учні записують,

- пояснювальний : учитель диктує, всі пишуть в зошитах, один учень на дошці. Допущені на дошці помилки виправляються. Речення на дошці служить орієнтиром для виправлення помилок.  

Дуже велике значення в навчанні графіки та орфографії відіграють наочні посібники. Це перш за все прописи, які ілюструють написання букв та їх з’єднань у англійській мові . Не менш важливі настінні таблиці , які відображають звуко-буквені відношення, але на початковому етапі не демонструють таблиці, які містять ще не розглянуті вчителем буквосполученням та звуко-буквені відношення. У противному випадку учні сприймають їх як відомі й не звертають на них належної уваги.   

Висновки

Отже, проаналізувавши використання наочності в процесі навчання іноземної мови , ми можемо зробити такі висновки.

1. Наочність, яка включає, окрім звичайної, мовну і вербально-вчинкову, є таким цілеспрямованим і спеціально організованим показом навчального матеріалу, який підказує учням закони виучуваної мови: дозволяє творчо відкрити ці закони або переконатися в їх достовірності.

2. Способи реалізації принципу наочності відбивають поступовий перехід від надання можливостей виконання операцій на конкретних предметах через «внутрішні операції», які ґрунтуються на використанні малюнків, до операцій, основу яких становлять умовні символи і знаки.

3. Користуючись принципом наочності в навчальному процесі, можна утворювати зв’язки між відповідними предметами і словами або між словами і діями з предметами. З розширенням бази, що бере участь у формуванні таких зв’язків, повнішим стає і ступінь реалізації принципу наочності.

4. Раціональне використання принципу наочності не приводить до виключення з процесу навчання слова (усного і