Зрозуміло, якщо викладач уміє підібрати репрезентативні факти мови і подати їх так, що крізь них виразно будуть видні правила мови, якщо учні будуть дуже розумними, майже дослідниками, якщо вони зовсім забудуть, хоч би під час занять іноземною мовою, свою рідну мову, якщо їм ніколи не захочеться перенести (у позитивному розумінні) уміння говорити і писати рідною мовою на іноземну, якщо студенти будуть спроможні правильного почути мовлення іноземною мовою після того, як вони багато років слухали рідну мову, якщо вони, нарешті, володітимуть високою мірою наслідуванням і якщо викладач буде дуже виразним і симпатичним, якщо він матиме прекрасну дикцію, тембрально багатий голос, уміння інтонаційно оголяти синтаксичну структуру мовлення і передавати всі її стилістичні особливості і якщо, нарешті, він матиме якість неймовірної терплячості щодо помилок учнів, то можливо, що такий варіант аудіовізуального методу, такий варіант використання наочності приведе до якихось позитивних результатів. Але, як бачимо, дуже багато «якщо» стоїть на шляху до такого успіху.

Інша психологічна прогалина аудіовізуального використання наочності полягає у відсутності мовленнєвої артикуляції. А якщо цей канал вербальної поведінки не зайнятий виучуваною мовою, то він використовується рідною мовою. Це означає, що слухання іноземного мовлення утруднене не тільки тим, що сприйманий на слух образ іноземного мовлення опосередкований еталоном звукової системи рідної мови, але і тим також, що промовляння, яке з необхідністю виникає, посилює неадекватність голого слухового сприйняття мови.

Абсолютно новий вигляд наочності в процесі навчання іноземних мов ввело у виш звукове кіно. Воно дозволило чуттєво-наочно репрезентувати вчинкову ланку в комунікативному ланцюзі мови. А це виявилося дуже істотним для навчання усного мовлення іноземною мовою. Як ми знаємо з комунікативної теорії мовлення , мовленнєвий вчинок і комунікативна ситуація, що його включає, є вирішальною ланкою в комунікативному ланцюзі мовлення. Мовленнєвий вчинок визначає звуковий і лексичний склад, синтаксичний лад і стилістичні особливості кожної фрази діалогу або тексту. Ситуація спілкування дозволяє перетворити речення на фразу, тобто здійснити конкретний, реальний вербальний вчинок.

Мовленнєві вчинки здійснюються у просторі та часі. От чому в мові багато що пов’язане з простором (прийменники, прислівники, відмінки тощо) і часом (дієслово, сполучники, прислівники, синтаксичні конструкції тощо).

Основна особливість кіно в плані міркування, що нас цікавить, полягає у вільному (довільному) поводженні з простором і часом. Кіно може створити майже будь-які просторові і часові ситуації, включити вчинки людей майже в будь-який простір і час як сповільнений, так і прискорений; як реальний, так і уявний; як цілісно безпосередньо даний, так і аналітично розкладений у будь-якій послідовності; як континуум, так і послідовність ізольованих елементів. Все це створює особливо сприятливі умови для вчинкової наочності в процесі вивчення іноземної мови взагалі і усної мови зокрема.

Особлива роль відводиться наочності при аспектному і комплексному навчанні іноземної мови. Аспектно-комплексне викладання припускає виділення в системі навчання аспектів викладання (фонетики, лексики, граматики та ін.), в процесі роботи за якими здійснюється диференційоване формування мовленнєвих навичок і подальший розвиток на їх основі мовленнєвих умінь у різних видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, говіріння, читання, писемна мова).

Наочність при аспектному навчанні іноземної мови не становить особливої складності. Це всілякі види наочності, що виразно подають у предметах, зображеннях і схемах звуковий склад мови, її лексику, граматику і стилістичні своєрідності. Наприклад, в процесі навчання складу фонем зазвичай використовуються магнітофонні записи, наочні фотографії, схематичні таблиці з інтонаціями і спектральними графіками. Це – сагітальні розрізи органів артикуляції, схематичне зображення їх взаємозв’язку, а також синтезовані звуки виучуваної мови з різним ступенем наближення до натуральних.

Незрівнянно складніше в цьому відношенні здійснювати комплексне навчання іноземної мови, особливо навчання розуміння текстів і усного мовлення. Тут наочність повинна сприяти такому сприйняттю моделей мови, яке підказувало б студентам мовні правила. Демонстрована модель повинна допомогти студентам розкрити її комунікативну, мовну, смислову і модальну сутність.

При комплексному навчанні іноземної мови необхідно наочно подати взаємозалежність, взаємозмінюваність і взаємну компенсацію фонетики, лексики і граматики виучуваною мовою. Наприклад, треба показати, як змінюються в деяких випадках члени речення залежно від різного інтонаційного розчленовування фрази на синтагми; показати, як конкретні синтаксичні відношення безсполучникового речення розкриваються інтонаційно; яким чином відмінкове значення залежить від місця слова у фразі, тобто від синтаксичної структури речення, тощо. Це – наочне зображення взаємовідношення різних рівнів мови. На жаль, наскільки нам відомо, такий план наочності в процесі навчання іноземних мов ніким не використовується і не розробляється.

Повноцінним засобом розвитку творчого розуму і теоретичного мислення студентів наочність стає лише в програмованому навчанні. Адже однією з істотних ознак наочності є чуттєво-наочна підказка якої-небудь розумової побудови, яка веде до інтелектуальної здогадки, до узагальнення ряду фактів, які спостерігалися раніше, до встановлення якої-небудь закономірності. І ця психологічна особливість наочності найяскравіше і найширше розкривається в програмованому навчанні.

Програмоване навчання значною мірою розраховане на самостійні творчі заняття учнів. Це досягається багатьма шляхами, зокрема тим, що кожний студент дійсно весь час розв’язує завдання, а не придумує приклади. Викладач створює у студентів настанову на теоретичне осмислення практичних маніпуляцій мовою в мовленні. Давши відповідь, студент сам зіставляє її