Заборона входить до змісту і зобов'язувальної норми. Встано-влюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посяган-ня не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування.

Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному поділу засобів регулювання: дозволяння, заборо-на, зобов'язування (веління).

На схемі це виглядає так:

Дозволяння | Заборони | Зобов'язування (веління)

Дозвільні (що надають правомочностей) норми | Заборонні норми | Норми, що зобов'язують

Спеціалізовані (нетипові) норми права

Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спе-ціалізовані (такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це — не-типові правові розпорядження, тобто розпорядження «нестандарт-ного» характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права.

Ознаки спеціалізованих норм:

І. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допома-гають основним нормам додати праву вивершеність і повноту;

2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєдну-ються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;

3. Утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові ре-гулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основ-них норм.

Якими є причини створення спеціалізованих норм права? —

Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспіль-них відносин через сформовану і перевірену на практиці сис-тему правового регулювання і можливість їхнього охоплен-ня в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент).—

Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розши-рювати чинні норми шляхом внесень до них змін і допов-нень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктив-ний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) пра-вових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин.

Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити таким чином.

1. Ідея > норма > відносини: тут спеціалізовані норми спря-мовані на вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною мірою правом;

2. Відносини > ідея > норма: тут необхідно охопити спеціалі-зованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізова-ної (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первин-ної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) пра-вової норми.

Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в зале-жності від цільового призначення, виконуваного в процесі пра-вового регулювання.

Розрізняють такі спеціалізовані норми:

Загальноза-кріпні норми, або норми-начала | Установчі норми, або норми-принципи | Прогнос-тичні норми, або норми-цілі | Деклара-тивні норми, або норми-оголошення | Дефінітивні норми, або норми-дефініції

Загальнозакріпні норми, або норми-начала — норми, що міс-тять положення, які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні еле-менти регульованих відносин. Розвиток цього різновиду норм пов'язаний з ростом законодавчої культури, законодавчих уза-гальнень, із «винесенням за дужки» деяких загальних моментів. Наприклад, норми загальної частини кримінального права вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови зві-льнення від покарання та ін. Загальнозакріпні норми нерідко збігаються з фундаторськими (установчими) нормами.

Установчі норми, або норми-принципи — норми, у яких сфор-мульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосу-ються усіх або більшості інститутів або норм галузі права. На-приклад, норми-принципи функціонування соціально-економі-чного і громадсько-політичного ладу, взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст.3 Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со-ціальною цінністю».

Прогностичні норми, або норми-цілі — норми, які містять про-гнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Но-рми-цілі можна вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і засобів конкретних правових розпоряджень об'єктивним закономірностям суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: «Україна є суверенною і не-залежною, демократичною, соціальною, правовою державою».

Декларативні норми, або норми-оголошення — норми, які міс-тять положення програмного характеру, нормативні оголошення.

Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) — нор-ми, які містять визначення правових категорій і понять. Напри-клад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Такі ви-значення мають загальнообов'язкове значення. Так, у ст. З За-кону України «Про звернення громадян» вказується: звертання — викладені в письмові або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Серед спеціалізованих норм слід виділити.

оперативні, або норми -інструменти | колізійні, або норми -арбітри

Їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми:

Оперативні норми, або норми-інструменти — норми, роль яких виражається у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк. Вони мають назву «оперативних», тому що забезпечують регулювання суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, їх зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто регулюють їх рух.

Колізійні норми, або норми-арбітри — норми, які у разі наяв-ності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися вдано-му випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми.

Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов'я-зані з особливостями регулювання тих самих суспільних відно-син різними правовими актами):

1) між конституцією й іншими нормативно-правовими акта-ми; між законами і підзаконними актами; між актами того само-го органа, виданими в різний час; між загальним і спеціальним