У цьому зв'язку вчений звертав увагу на ті явища, які не вкладалися в Марксові висновки. Це, зокрема, успішне співіснування частини дрібної промисловості з крупним ви-робництвом, яке іноді навіть сприяє її розвитку. Крім того. у сільському господарстві не спостерігається нічого подіб-ного концентрації та централізації виробництва, які так характерні для еволюції промисловості. Селянське госпо-дарство не тільки не знищується крупним капіталістичним землеробством, але навіть зростає у більшості випадків за рахунок цього останнього. Разом з тим, наголошує М. Туган-Барановський, той факт, що «до сільського господарства схема Маркса зовсім непристосовна... тільки послаблює, але не знищує значення цієї схеми по відношенню до всьо-го суспільного господарства у сукупності». Оскільки все суспільне виробництво, вважав він, у цілому концентруєть-ся, незважаючи на зростання селянського господарства, загальна чисельність пролетаріату швидко зростає, а кіль-кість самостійних виробників відносно падає. Незважаючи на занепад крупного капіталістичного землеробства, капіта-лістичний спосіб виробництва дедалі більше підпорядковує собі суспільне господарство.

С. Булгаков в одній з своїх найгрунтовніших праць «Капитализм и земледелие» (1900) робив висновок, що «в зем-леробстві не тільки не відбувається ніякої концентрації, а й з надзвичайною силою виступають децентралізуючі тен-денції». Цю точку зору поділяла абсолютна більшість ук-раїнських учених-економістів, зокрема О. Посніков, В. Косинський, В. Левитський, М. Ратнер, В. Желєзнов, О. Русов, Т. Осадчий та інші. Вони заперечували значення Марксової теорії ренти взагалі і абсолютної зокрема, саму ідею націоналізації землі, обґрунтовували тезу про стійкість тру-дового селянського господарства тощо, робили висновок про недосконалість теорії марксизму в галузі аграрного пи-тання в цілому. «Вся проблема в тім,—писав у 1899 р. М. Ратнер у праці «Аграрные вопросы в европейской литературе» (Русское богатство. №8. 1899),— що «Капітал» на-писаний на досвіді Англії і аграрне питання в «Капіталі» є прогалиною, оскільки тут сільське господарство знаходило-ся у зовсім виняткових умовах».

Не менш гостру реакцію серед учених-економістів ви-кликали і висновки Маркса про зубожіння робітничого кла-су як необхідний наслідок основного закону капіталістич-ного нагромадження: «наступні історичні факти позбавили (їх.— Л. Г.) ...всякого значення», вважав М. Туган-Барановський, ці факти є свідченням «безсумнівного економічно-го, морального та інтелектуального піднесення робітничого класу в найновіший час». Відомий економіст, викладач Київського університету професор В. Желєзнов, у дослідженнях якого однією з цен-тральних була проблема заробітної плати, хоч і проголошу-вав своєю «точкою опори» теорію Маркса, вважаючи загальний погляд останнього на економічні відносини плід-ним, проте був переконаний, що висновки К.- Маркса від-носно заробітної плати вже застаріли. Він детально до-сліджує Марксову концепцію заробітної плати в моногра-фії «Заработная плата. Теория. Политика. Статистика» (1918) і переконливо доводить, що доктрина марксизму про стрімке нагромадження капіталу всупереч інтересам про-летаріату наочно спростовувалася пізнішими фактами: на основі піднесення продуктивних сил суспільства та внаслі-док боротьби робітників з підприємцями і регулювання су-спільною владою заробітна плата мала тенденцію до зро-стання.

Критична переоцінка теоретичної системи марксизму су-проводжувалася не менш глибоким критичним аналізом йо-го філософських та методологічних засад. Особливу увагу вчені звертали на метод історичного матеріалізму, прого-лошений Марксом та його ортодоксальними послідовника-ми єдино науковим для пояснення всіх явищ суспільного життя та визначення законів його розвитку. На зламі двох століть з'являється ціла низка праць, в яких поглиблено досліджується ця проблема. Серед них — праці О. Миклашевського («Реализм и идеализм в политической экономии», 1896), М. Лежнєва («Маркс и Кант. Критико-философская параллель», 1900), С. Булгакова («От марксизма к идеализму. Сборник статей», 1896—1903, 1904), П. Струве («Марксовская теория социального развития», 1905), М. Тугана-Барановського («Теоретические основы марксиз-ма», 1905, «Современный социализм в своем историческом развитии», 1906) та ін.

Віддаючи належне марксистському методу, вчені звер-тали увагу на обмеженість його економічного детермінізму, моністичного погляду на розвиток людського суспільства, визначення людини виключно як продукту середовища, на-голошували на неправомірності зосередження теорії в сфе-рі інтересів одного класу та надмірної її ідеологізації тощо. Показова у цьому відношенні є, зокрема, праця Б. Кистяківського, опублікована в 1900 р. в журналі «Жизнь», «Категории необходимости социальных явлений».

Нікому до Маркса, вважав учений, не вдалося так гли-боко зазирнути в суть соціального процесу, саме Маркс і Енгельс «вперше висловили вимогу всеосяжного застосу-вання причинного пояснення до соціальних явищ». Та разом з тим, посилаючись на ідеї 1, Канта, Б. Кистяківський різко заперечує проти фетишизації історичного матеріалізму, спроби шукати причинний зв'язок явищ тільки в економіч-ному житті, проти виключення із сфери причинних зв'язків духовних засад, юридично-правової надбудови. Він відки-дає спроби марксизму відкрити закони суспільного розвит-ку. запропоноване ним діалектико-матеріалістичне тракту-вання закону, віддає перевагу розумінню економічних за-конів у вченнях А. Сміта та Д. Рікардо та ін. По суті Б. Кистяківський, як і переважна більшість учених-економістів того часу, відстоював позитивну функцію суспільних наук у цілому і політико-економічної науки зокрема.

М. Туган-Барановський вважав недостатнім і неефек-тивним зосередження політичної економії на поясненні кла-сового поділу суспільства, розуміння цього поділу як осно-ви господарського ладу, прагнення вирішити всі теоретичні питання крізь призму ідеології виключно робітничого класу і на цій базі обгрунтувати свою практичну програму. В «Очерках из новейшей истории политической экономии й социализма» він писав: «...прагнення марксизму звести весь ро-бітничий рух до політичної боротьби робітничого класу за свої класові інтереси уявляється нам поганою і такою, що не досягає своєї мети