У цій критичній ситуації органам влади забракло політичної волі, щоб продовжувати жорсткі антиінфляційні заходи. Як наслідок, Верховна Рада ухвалила рішення про нове підвищення цін та зарплати більше ніж у 2 рази з відповідним нарощуванням готівкової емісії, темп зростання якої у червні становив 149,9 %, у липні - 153,5, а у вересні – 168,3 %. Після певного зниження емісійної активності НБУ упродовж перших двох місяців четвертого кварталу 1993 р. у грудні цього ж року відбулося нове стрибкоподібне зростання грошової маси на 42,0 %.

На жаль, усупереч сподіваним результатам проголошеної політики стиснення грошової маси у 1993 р. простежувався деструктивний процес імпульсивної емісії. Економіка розвивалася за розбіжною спіраллю: обмеження емісії-платіжна криза-різкі емісійні "ін'єкції". Така спіраль корелювала із динамікою інфляційного процесу, у якому чітко простежувались чотири стрибки цін – у січні, червні, вересні та грудні (рис. 2.1). Часті різкі зміни рівня інфляції завдали особливої шкоди економіці, адже в цих умовах суб'єкти господарювання не мають змоги пристосуватись до зростання цін. Унаслідок непродуманої та непослідовної політики уряду та НБУ інфляційний процес у 1993 р. вийшов з-під контролю і досягнув гіперрівня - 10155%.

Рис. 2.. Місячні темпи інфляції в Україні у 1993-1995 рр. [11, 297]

Отже гіперінфляція 1993 р. в Україні мала неринковий характер і була наслідком проведення хибної економічної політики уряду. Антиінфляційні заходи потрібно було зосереджувати не на зміцненні вже недієздатних механізмів прямого державного регулювання (контроль за цінами, доходами, рентабельністю тощо), а на прискореному їх реформуванні. Важко навіть виділити головне джерело гіперінфляції в Україні – очевидно, вона була результатом взаємодії різних чинників, які є на боці як сукупного попиту, так і сукупної пропозиції. Ми поділяємо думку про те, що немає підстав уважати зростання грошових доходів населення та фонду споживання зокрема головною причиною інфляції 1993 р. Річ у тім, що роздрібні ціни виросли приблизно у 102,6 раза, тоді як грошові доходи населення підвищилися лише у 25,6 раза. Крім того, в Україні у 1993 р. гуртові ціни зростали у 1,45 раза швидше, ніж роздрібні, що також свідчить про переважання факторів пропозиції у процесі розвитку гіперінфляції [6, 255].

У 1994 р. простежувалось значне послаблення інфляційних тенденцій. Індекс споживчих цін тоді становив 501%, що означало більш, ніж двадцятиразове сповільнення інфляційного процесу порівняно з попереднім роком. Це стало позитивним явищем, яке свідчило про рух у напрямі до макроекономічної стабілізації. Особливістю було й те, що упродовж перших трьох кварталів 1994 р. середньомісячні темпи інфляції становили всього лише 7,1 %, а левова частка загальнорічної інфляції припала на зростання цін останнього кварталу (додаток 4). На думку А. Гальчинського, різкого скорочення темпів інфляції упродовж дев'яти місяців 1994 р. було досягнуто головно завдяки трьом чинникам: уповільнення зростання цін на імпортні енергоносії, посилення адміністративного регулювання ціноутворення та активна стримувальна монетарна політика НБУ.

У відповідь на гіперінфляцію НБУ спробував змінити свою політику із стимулювальної до стримувальної. Ще наприкінці 1993 р. запроваджено низку заходів для обмеження грошової маси в обігу, зокрема було підвищено норму обов'язкових резервів та посилено контроль за її дотриманням. Утримування на незмінному рівні облікової ставки (20% на місяць), запровадженої ще всередині 1993 р. в умовах значного зниження темпів інфляції, дало змогу вже у січні 1994 р. надати додатних значень реальним відсотковим ставкам за кредити. З лютого цього ж року додатною стала віддача на вклади в банківську систему, що спри-чинило зростання вкладів за перші три квартали 1994 р. більше, ніж у 4,3 раза.

Зниження темпів інфляції та політика дорогих грошей сприяла зменшенню швидкості обігу грошової маси та її нагромадженню населенням. Наприклад, якщо впродовж 1993 р. швидкість обігу грошей зросла з 7,4 оборотів за рік у першому кварталі до 11,1 у четвертому кварталі, то в 1994 р. вона практично весь час знижувалась – з 13,3 оборотів у першому кварталі до 7,25 у третьому кварталі, проте дещо зросла у четвертому кварталі (додаток 5). Це свідчило про зростання довіри до національної валюти, що позитивно впливало на грошову сферу та сприяло послабленню інфляції.

Однак певних успіхів у приборканні інфляції було досягнуто коштом припинення реформ. Наслідки дезінфляції уряд намагався нейтралізувати своїм посиленим втручанням в економіку країни, вдаючись до стимулювальної фіскальної політики. Дефіцитність бюджету зросла майже вдвічі, досягнувши 10,5 %. Наприклад, частка видатків із бюджету на фінансування народного господарства знову збільшилася з 24,3 % у 1993 р. до 33,2 % у 1994 р., а частка державних видатків як відсоток ВВП зросла порівняно з попереднім роком із 46,5 аж до 59,7 % (див. додаток 1).

Уряд вжив низку інших, здебільшого неринкових, заходів для приборкання інфляції – штучне утримання курсу карбованця на значно вищому він реального рівні, обмеження рівня рентабельності, посередницьких націнок, контроль за дотриманням