правил ціноутворення та рухом цільових кредитів тощо. Водночас зберігалося пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електро- і тепло-енергію та державний контроль за формуванням цін на нафтопродукти, які реалізували на території України. Тривала політика підтримання сільськогосподарських товаровиробників у вигляді пільгових тарифів на електроенергію та пільгових цін на пальне і газ, які використовували у виробництві мінеральних добрив, та розвиток овочівництва в закритому ґрунті. У жорсткішому режимі запроваджували граничні рівні рентабельності і торговельних надбавок на хліб, борошно, дитяче харчування, цукор, сіль, олію, лікарські засоби та вироби медичного призначення. На транспорті було впроваджено регулювання тарифів на перевезення м'ясо-молочної продукції та інших продовольчих товарів і періодичної преси. Низький рівень цін і тарифів на деякі товари і послуги для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, міський транспорт) підтримували державними дотаціями. Вартість окремих товарів і послуг (газ, вугілля, електроенергія) для населення зменшували, перекладаючи частину фактичної вартості на виробників [6, 256].
Аналіз політики сфери цін у 1994 р. дає змогу зробити висновок, що вжиті урядом жорсткі заходи забезпечили суттєве зниження темпів інфляції. Проте не треба перебільшувати результативність адміністративних регуляторів цін. Наприклад, А. Гальчинський уважає, що "...загальні макроекономічні наслідки цінового адміністрування в період І-ІІІ кварталів 1994 р. виявилися не просто негативними, а й такими, що значною мірою поглибили кризові процеси в економіці" [6, 258]. Крім того, на думку вченого, антиринкові заходи були вжиті тоді, коли уповільнення інфляційних процесів у 1994 р. повинно було відбутися у певних межах уже саме по собі і без відповідного адміністративного втручання. Річ у тім, що інфляційний пік у четвертому кварталі 1993 р. значно вичерпав інфляційний потенціал економіки, що нагромадився впродовж попереднього періоду. Доказом на користь цього твердження є зниження в цьому кварталі темпів зростання гуртових цін порівняно з роздрібними. Якщо у третьому кварталі 1993 р. зростання гуртових цін майже на 10 % перевищувало темпи зростання цін споживчого ринку, то у наступному кварталі ситуація змінилася: споживчі ціни зростали темпом, що на 37,1 % перевищив темп зростання гуртових цін (див. додаток 4).
Приборкання інфляції адміністративними методами вкрай негативно вплинуло на загальноекономічну ситуацію в країні: відбулось катастрофічне зниження обсягу національного виробництва. У 1994 р. спад ВВП був найглибшим за усі роки реформ – 23,0 %. Після повного виснаження державних фінансів унаслідок значних дотацій вітчизняна економіка фактично перетворилася у банкрута.
Водночас загострилась платіжна криза і фінансовий стан підприємств – відношення коштів на рахунках підприємств до боргів (за винятком довготермінових) зменшилося з 24,5 до 8,0 %. Інакше кажучи, борги підприємств у 12 разів перевищували наявність коштів на рахунку підприємств, що також свідчило про можливість масового банкрутства [6, 258].
Небезпеку для національної економіки становило й значне зростання зовнішньої заборгованості. Звуження експорту та необхідність оплати критичного імпорту призвели до зростання чистих зовнішніх платежів, які досягай 2,5 млрд. дол. США. Нарешті, різко зросли масштаби тінізації економіки, яка виявлялась у відпливі капіталу з виробництва у сферу обігу та закордон. Цьому особливо сприяло заниження регульованих цін порівняно з ринковими та світовими. Загалом унаслідок грубого втручання уряду в економіку у 1994 р. Україна була відкинута на декілька років назад у становленні ринкових реформ, перші ознаки яких простежувалися упродовж 1992-1993 рр. Фактично було демонтовано ціновий механізм як головний регулятор ринкової економіки.
Отже, можна зробити висновок, що політика цін у перших трьох кварталах 1994 р. не мала позитивних імпульсів. її спрямовували на досягнення короткотермінових завдань, і тому вона впливала нетривало впливи. За словами А. Гальчинського: "Це був по суті, великий обман усього суспільства, який завдав надзвичайно великої шкоди державі" [6, 259].
Динаміка цін у четвертому кварталі 1994 р. ще раз засвідчила непослідовність дій уряду у проведенні економічної політики. Певні успіхи у приборканні інфляції були враз знівельовані серпневими емісійними кредитами для підтримання сільського господарства та державних закупівель сільсько-господарської продукції. Перевищення темпів зростання грошової маси над темпами зростання цін досягло найвищого значення – більше ніж удвічі. Тому в жовтні рівень інфляції зріс до 22,6 %, а у листопаді – аж до 72,3 % (див. рис. 2.1). Над економікою знову нависла загроза нестерпного інфляційного вибуху, подібного до того, що відбувся 1993 р.
З 1995 р. приборкання високої інфляції та зниження її до стерпного рівня стало головним завданням макроекономічної політики. Зокрема, розпочалось поетапне запровадження нових принципів цінової політики, що передбачали різке скорочення адміністративного впливу на ціноутворення, зменшення державних дотацій виробникам та субсидій споживачам тощо. Така політика, по суті, відновлювала рух економіки у напрямі лібералізації і прискорення формування ринкового механізму, а також поступового зниження дефіцитності бюджету як одного з головних джерел інфляції попиту в країні.
Проведена податкова реформа дала змогу дещо послабити фіскальний тиск держави на виробників. Однак зниження базових податкових ставок призвело до зменшення надходжень до бюджету, які у 1995 р. становили на 9% меншу частку ВВП, ніж у попередньому. Шляхом різкого зниження частки видатків на фінансування економіки – з 33,2% у 1994 р. до 13,5% у 1995 р. – урядові вдалося знизити рівень дефіцитності бюджету майже на 3% (7,9% від ВВП). Одночасно почали використовувати й інші інструменти, спрямовані на подолання інфляції. Тепер покриття дефіциту бюджету відбувалося не лише кредитів НБУ (72,7%), а й з інших джерел. Зокрема 7,4% покриття дефіциту бюджету забезпечили емітовані Міністерством фінансів України облігації. (Цей неінфляційний
