той же час, ситуаційний підхід є оправданим при процесах реорганізації розвинутих структур, забезпечених високопрофесійним управлінським персоналом та розвинутими інформаційно-аналітичними системами [19].
Використання жодного з методів та підходів жорстко не обмежується, так як вибір диктується цілями та завданнями структури та загальною соціально-економічною ситуацією. Тому, в ролі пріоритетних можуть бути використані і інші підходи.
Механізми управління.
1. Механізми планування.
1.1. Механізми стратегічного планування:
оцінка і коригування комплексу цілей організації на основі результативності здійснення попередньої стратегії;
аналіз зовнішнього середовища;
визначення варіантів стратегії;
вибір стратегії на основі аналізу;
внутрішня координація.
1.2. Механізми поточного планування:
вироблення тактики і процедур;
вироблення правил виконання окремих процедур.
Управління за цілями як елемент механізму планування:
визначення цілей структурно-функціональної одиниці;
розробка планів досягнення цілей.
2. Механізми контролю і оцінки.
2.1. Механізми попереднього контролю:
контроль фінансового стану окремих структурних одиниць та всієї структури;
перевірка ефективності вертикальних та горизонтальних зв`язків;
перевірка ефективності каналів зворотнього зв`язку.
2.2. Механізми поточного контролю:
контроль діяльності кожної структурної одиниці;
перевірка професіоналізму та ефективності роботи персоналу;
оцінка діяльності структурної одиниці на основі:
а) порівняння результатів та встановлених норм;
б) аналіз відповідності діяльності та встановлених цілей.
Структура управління РІМК.
Метою функціонування РІМК є узгодження та здійснення стратегії інноваційної політики держави із урахуванням регіональних умов і пріоритетів та координація і узгодження інноваційних процесів на середньому та місцевому рівнях.
Структура РІМК будується у відповідності до рівнів державного управління, що склались на сьогодні. Принципи організації діяльності РІМК та його структури зображено у додатку 2 та таблиці 2.1.
Таблиця 2.
Рівні управління інноваційною діяльністю |
Рівні управління | Державна вертикаль | Вертикаль РІМК | Основні функції
1 | Вищий національний | Верховна Рада Президент Кабінет Міністрів—————— | Прийняття стратегічних рішень національного масштабу
2 | Вищий регіональний | Обласна державна адміністрація | Рада РІМК | Прийняття стратегічних рішень регіонального рівня, попередній та поточний контроль, аналіз зовнішнього середовища та внутрішньої культу-ри, розподіл ресурсів
3 | Середній регіональний | Управління обласної державної адміністрації | Служби та органи РІМК (експертна, інформаційна, інвестиційно-фінансова, рада технопарків, міжвузівська рада тощо) | Розробка цільових програм, контроль та координація їх виконання, аналіз ефективності горизо-нтальних зв`язків
4 | Місцевий | Міськвикон-коми міст обласного підпорядку-вання, район-ні державні адміністрації | Керівництво ВУЗів, НДІ, БІС, підрозділів РІМК | Розробка робочих планів, управління виконавчими ланками, узгодження їх діяльності
5 | Виконавчий | Органи державного контролю та нагляду | Підрозділи служб РІМК (екологічної, економічної, фінансової експертиз; патентно-ліцензійний; консал-тингу; виставочно-демонстраційні комплекси; маркетингу; регіональні сервери; органи ДІФУ; БІС тощо. | Надання послуг фірмам, контроль ходу виконання їх проектів, виконання рішень вищих порядків
Органи вищого, середнього та місцевого рівнів управління діяльністю РІМК – колегіальні, до них входять як керівники структур РІМК так і керівники відповідного рівня державних структур, органів місцевого самоврядування, учбових закладів тощо.
Процес прийняття рішень – колегіальний, відповідальність за їх виконання – персональна при обов`язковій участі у прийнятті рішення відповідального за його виконання.
Всередині підрозділів, які безпосередньо пов`язані з виконанням фінансових, маркетингових та інформаційних функцій доцільно застосувати формування функціональних структур [19].
Аналогічний підхід планується при створенні підрозділів технічного, господарського, забезпечення безпеки тощо.
Адаптивний підхід (принцип проектної організації) може бути використаний при формуванні “штабних” підрозділів, які володіють, як правило, консультаційними функціями [19]:
аналітичні відділи;
відділи довгострокового планування;
тимчасові робочі групи з вирішення конкретних проблем;
юридичні та нотаріальні підрозділи тощо.
При формуванні функціонально відособлених одиниць використовуються аналогічні принципи.
Механізми мотивації управлінського персоналу:
надання статусу державних службовців;
створення умов делегування додаткових повноважень та відповідальності;
система пільг для отримання додаткової освіти, підвищення кваліфікації тощо;
залучення високопрофесійних працівників до викладацької діяльності;
рейтингова система підвищення по службі;
широка публікація діяльності;
система матеріального заохочення за результатами діяльності;
система пільгового придбання цінних паперів акціонерних фірм інноваційного спрямування;
інші стимули морального та матеріального плану.
Ефективне становлення структури управління дозволить вести цілеспрямовану та скоординовану діяльність усіх суб`єктів регіонального інноваційного поля ( додатки 3; 4), оперативно реагувати на зовнішні та внутрішні зміни із застосуванням ринкових важелів державного впливу на ситуацію як в економіці регіону, так і на суміжні сфери суспільного життя.
Висновки
Отже, створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки стає одним з найважливіших принципів формування системи і механізму управління інноваційної політики. При всій різноманітності національних підходів до економіки всі країни прагнуть до розробки і реалізації державної інноваційної політики.
Механізм створення і поширення нововведень, маючи суттєві національні особливості, передбачає три загальні складові:
систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;
різноманітні форми та джерела фінансування і непрямого стимулювання досліджень;
максимальне стимулювання малого інноваційного підприємства та підтримку його.
Будь-яке управління, а державне – особливо, достатньо ресурсомістка сфера соціально-економічної діяльності, що викликає потребу оцінки його ефективності.
У ринковій економіці ефективне державне управління може існувати тільки при умові поєднання зусиль двох протилежностей – держави та приватного бізнесу за умови урахування інтересів кожної сторони у досягненні власних цілей.
Головна мета держави – ефективне виконання функцій, що відведені їй Конституцією, за рахунок збалансованого бюджету та постійного його поповнення.
Головна мета бізнесу – отримання прибутку та розширення виробництва.
Сьогодні інтереси авторитарної держави та ринкової економіки не мають точок доторкання. Держава робить постійні спроби отримати максимум коштів на основі податкових платежів, фактично, душачи малий та середній бізнес – основу ринкової системи. Бізнес, не бажаючи бути задушеним, іде в “тінь”.
Саме цей конфлікт, конфлікт між державою та приватним бізнесом, як ми вважаємо, лежить у основі соціально-економічних кризових явищ в Україні.
У концепцію управління інноваційною діяльністю покладено ідею створення такого принципово нового механізму взаємодії у системі бізнес-держава, при якому напруга у потенційному конфліктному полі збігає до нуля. Тобто, вона спрямована на створення системи взаємної зацікавленості обох сторін.
На сьогоднішній