стандартам у області екології;
низька підприємницька активність керівництва більшості промислових та сільськогосподарських підприємств, небажання та невміння працювати при нових економічних умовах.
Сьогодні політика держави щодо імпорту, в більшості випадків зводиться до дилеми – допускати чи не допускати конкретного іноземного виробника на внутрішній ринок, а підтримка вітчизняного виробника – до питання необхідності імпорту якоїсь конкретної продукції.
Питання бути чи не бути імпорту взагалі не може бути поставлене. Імпорт бути повинен, але імпорт розумний, далекоглядний, направлений на перспективу. В організації політики щодо імпорту може бути дуже корисним досвід Японії.
Японські спеціалісти вважають, що поетапне прискорення науково-технічного розвитку економіки передбачає два підходи:
освоєння іноземного досвіду на основі закупки ліцензій;
розвиток власної дослідницької бази.
В першому випадку забезпечується швидке просування вперед і отримання відчутних результатів за порівняно короткий проміжок часу, у другому – не виключені серйозні труднощі, так як ініціативні науково-технічні розробки пов`язані з ризиком та невдачами.
На протязі 50-60 років основним способом відбудови зруйнованої війною економіки Японії був імпорт технологій. Знесилена країна була змушена платити “данину” іноземним фірмам, закуповуючи “ноу-хау”, так як у катастрофічній ситуації, що склалася, це було, мабуть, найрозумнішим виходом, так як дозволило за відносно короткий період досягти рівня своїх колишніх противників у останній війні. Вартими уваги є два стратегічні підходи з боку держави щодо регулювання процесу імпорту технологій [22]:
жорсткий контроль за валютними операціями для орієнтації компаній на закупку ліцензій за кордоном;
примушування іноземних компаній до продажу ліцензій на новітні технології, як плати за доступ на внутрішній ринок.
Взявши до уваги іноземний досвід та сучасні українські реалії, можна запропонувати такі концептуальні напрями державної інноваційної політики у сфері імпортних операцій:
Аналіз технологій, що використовуються сьогодні. На основі результатів аналізу повинна складатись карта-характеристика промислових та сільськогосподарських підприємств усіх форм власності на відповідність існуючих технологій вимогам енергозбереження, екологічної безпеки, відповідності світовому рівню технологічної культури та інноваційної перспективності самого підприємства, його значення в експортному потенціалі регіону та в виробництві конкурентноздатної імпортозамінюючої продукції.
Визначення сприйнятливості підприємств до технологічних та управлінських нововведень та переоснащення виробництва, для визначення доцільності державної підтримки інноваційного процесу на конкретному підприємстві.
Робота з іноземними компаніями, які мають бажання прийти на український ринок та можуть запропонувати перспективні технологічні розробки, заходи з їх заохочення до співпраці.
Проведення експертних робіт щодо запропонованих іноземних розробок на предмет їх відповідності потребам регіону та доцільності державного сприяння у втіленні даного проекту.
Надання консалтингових послуг з юридичних, організаційних, технічних, фінансових та інших питань.
Підтримка здорової конкуренції у сфері імпорту високих технологій шляхом сприяння організації різного роду тендерів, конкурсів, аукціонів з питання інноваційних проектів та надання певних пільг їх переможцям при реалізації проекту.
Регулювання валютних операцій для повнішого направлення валютних коштів підприємств на здійснення проектів у рамках програми “Техноімпорт”.
Створення та підтримка привабливого інвестиційного клімату з метою зацікавлення внутрішніх та зовнішніх потенційних інвесторів у заходах в рамках програми шляхом системи пільг, гарантій, часткового фінансування проектів державою, тощо.
Протистояння іноземній експансії та захист внутрішнього ринку та власного розробника і виробника – один з найважливіших аспектів активної регулюючої ролі держави у здійсненні імпорту у сфері обладнання та технологій. Для ефективного виконання цієї ролі, необхідно провести чітку грань, яка б ґрунтувалась на реальній інформації про стан вітчизняних науково-дослідницьких та конструкторських робіт, про їх направленість та ступінь готовності. Виходячи з цієї інформації, і повинні прийматись рішення про необхідність державної підтримки того чи іншого проекту, про організацію тендеру з участю вітчизняних компаній і т.д., тобто повинна здійснюватись політика м`якого ринкового протекціонізму відносно власних конкурентноздатних і перспективних розробок. Так як, при реалізації програми може виникнути небезпека технологічної експансії з боку високорозвинених країн, що може призвести до витіснення з ринку власних технологій, науково-технічних програм та розробок. Такий підхід повинен забезпечити підтримку власного науково-промислового потенціалу, та економію валютних коштів, підвищення конкурентноздатності українських фірм, створення їм умов для закріплення на внутрішньому ринку.
В рамках програми “Техноімпорт” повинно бути передбачено ряд підтриманих державою комплексно-цільових програм у пріоритетних галузях, з огляду на запити потенціальних ринків збуту.
Виходячи з світових і європейських тенденцій у економіці та управлінні пропонуються такі сфери пріоритетів у межах програми “Техноімпорт”:
сільське господарство – технології виробництва та зберігання продукції, збереження родючості ґрунтів, технічне забезпечення цих процесів, організаційно-управлінські технології ;
харчова та переробна промисловість – переробка сільгосппродукції, виробництво продовольчих товарів подовжених термінів зберігання з використанням сучасних пакувальних матеріалів ;
легка промисловість – технології, обладнання та матеріали для взуттєвої, трикотажної та швейної промисловості;
машинобудування – виробництво технологічного обладнання для легкої, харчової та переробної промисловості, сільського господарства, виробництво вантажних автомобілів та обладнання для обробки металу різанням ;
хімічна промисловість – первинна переробка нафти, фармацевтична промисловість;
видобувні галузі – видобування та збагачення залізної руди, технології буріння нафтових та газових свердловин;
сфера послуг – банківські технології, технології у сфері обслуговування населення, консалтинг, інжиніринг, тощо;
інформаційні технології, програмне забезпечення, обладнання;
управління – управлінські технології.
Жодний з них не повинен мати істотної переваги перед іншим, здійснення переозброєння виробництва повинно відбуватись незалежно від форми власності того чи іншого підприємства, а рішення про державну підтримку та сприяння повинно ґрунтуватись виключно на необхідності даного нововведення для підвищення експортного та імпортозамінюючого потенціалу області.
Критеріями та результатами успішної реалізації програм блоку повинні бути:
Корінне оновлення основних фондів у промисловості.
Зростання об`ємів виробництва.
Заповнення внутрішнього ринку вітчизняною продукцією, яка здатна конкурувати з аналогічною іноземною.
Створення передумов виходу підприємств регіону на світові ринки, відповідно до профілю.
Покращення екологічної ситуації.
Зниження витрат