пільги при умовах значимості розробки та успішного проходження діяльності фірми. З метою повного охоплення області бізнес-інноваційною мережею та забезпечення повноти проходження інноваційних процесів пропонується наступна схема розміщення БІС.
Базою майбутніх технопарків, які визначатимуть пріоритети науково-технічної їх діяльності повинні стати передові та перспективні наукові, учбові заклади, промислові підприємства.
Структури типу БІС-ІІ пропонується організувати при ВУЗах, технологічно передових підприємствах, в тому числі при підприємствах ВПК, науково-дослідних станціях.
Мережа структур типу БІС-І повинна заповнити вільний простір.
Запропонована схема повинна забезпечити створення цілісного регіонального інноваційного середовища та рівні можливості для реалізації людського інтелектуального та підприємницького потенціалу, незалежно від місця розташування підприємства чи проживання людини.
Схему входу-виходу у БІС-простір, та руху підприємств у ньому зображено у додатку 1.
Виходячи із ступеня ризику підтримки проектів, складності послуг та інших факторів, пропонується наступна структура фінансування БІС:
БІС-І – повне державе.
БІС-ІІ – державне, недержавне, змішані форми.
БІС-ІІІ – корпоративне, акціонування, часткове державне.
В результаті реалізації програми “Венчурне підприємництво” планується досягти таких цілей:
Створення цілісної системи підтримки малого та середнього наукомісткого бізнесу.
Скорочення у часі тривалості інноваційних циклів.
Забезпечення стабільної пропозиції продукції НДЕКР.
Реалізація людського потенціалу.
Створення конкурентного середовища у сфері НДЕКР.
Створення нових робочих місць.
Підняття ділової активності.
Формування нового іміджу.
2.5. Програма “Інвестор”
Вирішення комплексу проблем фінансового забезпечення проходження інноваційних процесів – одна з головних умов приведення в рух всього цілісного інноваційного механізму.
На сьогоднішній день ні економічна ні законодавча бази не готові забезпечити створення системи фінансування ризикових проектів – основи діяльності суб`єктів інноваційної структури.
Фінансування венчурних проектів суміщене із достатньо відчутною мірою ризику. Так, за статистикою США [21,85], із 100 інноваційних проектів прибуток приносять лише 50, але цей прибуток складає від 200% до 400%, а в деяких випадках – до 1000% річних. Та все ж, вірогідність ризику достатньо висока – 0,5.
Високий ризик венчурного фінансування, доповнений фінансовою та законодавчою нестабільністю є однією з головних причин низької привабливості інноваційного простору України для потенційних інвесторів.
Метою заходів у рамках програми “Інвестор” є створення привабливого інвестиційного клімату в шляхом підвищення ступеня захисту інвестицій, свободи репатріації прибутків та створення системи фінансових та організаційних преференцій для потенційних інвесторів інноваційних проектів.
В умовах відсутності системи венчурного фінансування, потенційними інвесторами бачаться:
Держава.
Українські юридичні особи.
Іноземні юридичні особи.
Населення України.
На сьогодні, практично, єдиною формою державної підтримки інноваційних проектів є їх фінансування структурами Державного Інноваційного фонду України (ДІФУ), але це фінансування не є ефективним з причини встановлених достатньо жорстких умов надання безвідсоткових позик. Кредити надаються діючим підприємствам під заставу нерухомості, або під солідні гарантії.
В той же час практично відсутнє фінансування інноваційних проектів недержавними структурами, в тому числі й комерційними банками з причини довгостроковості таких капіталовкладень та значної міри комерційного ризику.
Населення не приймає участі у вкладанні коштів з причини недосконалості розвитку ринку цінних паперів, так як основною формою участі приватних інвесторів є купівля акцій та інших цінних паперів. З цієї ж причини створюються додаткові труднощі і для участі вітчизняних та іноземних фінансових та промислових структур.
Для забезпечення організації та подальшого ефективного функціонування ринку венчурного капіталу та цілісної системи фінансового забезпечення інноваційної інфраструктури регіонів необхідно здійснити ряд організаційно-управлінських програм, які є основою стратегічної програми “Інвестор”.
Реалізатором політики державної підтримки венчурних інвестицій повинно стати саме відділення ДІФУ після реструктуризації функцій та принципів роботи. Пропонується наділити ДІФУ наступними основними функціями:
Повне державне фінансування найбільш важливих та перспективних проектів та програм.
Часткове державне фінансування проектів та програм.
Державне страхування інвестицій.
Державне гарантування інвестицій.
Управління пакетами цінних паперів інноваційних компаній, що створені за участю держави.
З метою залучення банківського капіталу пропонується встановити ряд фінансових преференцій комерційним банкам на прибутки, отримані в результаті венчурної кредитної діяльності.
Фактично, передбачається три форми участі держави у фінансовому забезпеченні інноваційних проектів:
Пряме інвестування.
Страхування та гарантії інвестицій.
Непряме інвестування за рахунок надання фінансових преференцій.
З метою формування механізмів недержавного фінансування необхідно здійснити державні програми підтримки становлення різного роду інноваційних фондів, бірж, структур організаційного та інформаційного забезпечення функціонування системи венчурного фінансування проектів.
Другою важливою проблемою є фінансове забезпечення діяльності власне інноваційної інфраструктури.
З досвіду країн із розвиненою інноваційною інфраструктурою можна вважати, що її функціонування потребує постійних державних дотацій, так як самі елементи, наприклад, БІС, не здатні забезпечити повну самоокупність. Але певні прибутки для часткового покриття видатків можливі за рахунок:
Надання послуг фірмам-нерезидентам БІС у сфері консалтингу, інжинірингу, експертизи, оренди тощо.
Надання послуг клієнтам-нерезидентам інформаційними структурами інноваційної системи.
Прибутків з вкладених у проекти коштів.
Участі у реалізації патентно-ліцензійної продукції.
Інші джерела.
Результатами реалізації заходів програми “Інвестор” повинні стати:
Збільшення об`ємів притоку капіталу у економіку.
Раціоналізація використання коштів ДІФУ.
Підвищення рівня ділової активності.
Збільшення об`ємів надходжень до бюджетних та небюджетних рахунків.
Зменшення державних витрат у соціальній сфері за рахунок створення додаткових робочих місць та росту добробуту працюючого населення.
2.6. Програма “Освіта-наука”
Знання – один із самих динамічних ресурсів, які лежать в основі формування та функціонування інноваційного середовища.
У процесі проходження інноваційних процесів, в першу чергу, реалізуються знання та природні здібності людей у трьох основних площинах: науково-конструкторська діяльність, сфера управління, освіта.
У цій тріаді провідною ланкою є освіта – сфера виявлення здібностей, підкріплення їх необхідним обсягом теоретичної інформації та практичних навичок та періодичне поновлення знань. У двох інших отримані знання реалізуються у вигляді ідей, рішень, а у кінцевому рахунку – матеріалізуються у вигляді товарів та послуг.
Таким чином, стан розвитку сфери освіти визначає тенденції розвитку як прикладних областей реалізації знань, так і свої власні. Тобто, освіта відтворює сама себе на нових якісних та кількісних рівнях під впливом виробничих
