сфер.
На сьогодні, визначились проблеми невідповідності системи науки та освіти сучасним вимогам, що, зокрема, привело до таких негативних явищ [13]:
відірваність освіти від практичних реалій;
падіння престижу освіти;
довгі періоди втілення наукових розробок у виробництво;
непристосованість освіти та науки до існування у ринковому середовищі.
Головна мета блоку цільових програм у рамках програми “Освіта-наука” – створення цілісної динамічної системи, спрямованої на “розширене відтворення” високопрофесійних творчих кадрів, здатних до ефективної діяльності у інноваційному ринковому полі – науковців, інженерів, менеджерів, педагогів.
Пропонується створити систему інноваційної освіти, яка ґрунтується на трьох рівнях, в залежності від вікового, освітнього, професійного та ряду інших факторів.
Перший рівень (вікова група від 0 до 17 років) – майбутні кадри для інноваційної діяльності. На цій стадії першочерговими завданнями є виявлення пріоритетних здібностей у дітей, їх розвиток та забезпечення необхідним комплектом знань з класичних наук та основ прикладних – економіки, техніки, інформатики, управлінських наук тощо. Для цього необхідно провести реалізацію ряду державних програм, спрямованих на реформування шкільних програм та педагогічних технологій, системи дитячої та юнацької науково-технічної творчості, яка повинна бути спрямована не на сліпе моделювання пристроїв, а на формування нетрадиційного підходу до їх використання та удосконалення, навички з планування своєї власної діяльності та діяльності колективу.
Другий рівень (від 18 до 50 років) – найбільш продуктивний сегмент інтелектуального потенціалу, люди які приймають безпосередню участь у розробці та реалізації інноваційних проектів. Це сьогоднішні управлінці, науковці, інженери, підприємці. На здійснення процесів поповнення та оновлення їх знань та на підвищення їх професійного рівня спрямована цілісна система вузівської та післявузівської безперервної освіти на основі сучасних підходів.
Третій рівень (від 50 років) – поєднання фундаментальних і практичних знань та життєвого досвіду, мудрість нації. Завдання держави – максимально ефективно її використати через залучення до викладацької діяльності, роботи у експертних та консалтингових структурах тощо.
Кожен рівень є відкритою динамічною системою, на яку впливають як інші рівні, так і зовнішні фактори. Кожен рівень, з природних причин, плавно переходить в інший, приносячи якісні та кількісні зміни у нього, та через системи ретрансляції знань – у інші (рис. 2.2).
Рис. 2.. Схема ретрансляції знань
Природно, що зміни у освіті спричинять зміни у науці. Завдання програми “Освіта-наука” – перебудова її структури у бік пріоритету вузівської а не академічної, як це існує у розвинутих країнах, так як саме вузівська наука є найбільш динамічною та активною структурою. У ній поєднуються творче, нетрадиційне мислення та підприємницька активність молоді та досвід і знання академічних науковців. Це є той потенціал, який визначатиме пріоритети соціально-економічного розвитку у найближчому майбутньому. Найбільш ефективною формою реалізації цього потенціалу є створення на базі навчальних закладів БІС різних рівнів складності, здатних координувати зв`язки у ланцюгу наука-виробництво.
В результаті цих та інших заходів планується:
Створити цілісну систему безперервної освіти.
Створити умови для повної реалізації інтелектуального потенціалу.
Підняти престиж освіти.
Забезпечити постійне надходження у інноваційне поле нових творчих та активних людей.
Створити умови для оперативної практичної реалізації інноваційних ідей та проектів.
2.7. Cтруктура управління регіональною інноваційною діяльністю
Велике значення при впровадженні інноваційних процесів в Україні має регіональна інноваційна політика. Процеси ефективного формування та успішного функціонування цілісного регіонального інноваційного поля потребують чіткого планування, узгодження та координації всіх стратегічних програм, та їх складових – цільових програм тактичного плану, контролю за їх виконанням, оперативного внесення змін та уточнень тощо. Тобто повного спектру управлінської діяльності.
Існуючі схеми управління регіоном, на даний час, практично, нездатні виконувати функції управління у такій специфічній галузі ринкової економіки, як інноваційна діяльність, з причини сильних авторитарно-командних тенденцій у структурах державної влади.
Тому організації інноваційного процесу повинно передувати управлінське нововведення у вигляді принципово нової конфігурації органів управління цим процесом. Нова система повинна іманентно вплестись у існуючі схеми здійснення державної політики у регіоні, принести до них нові демократичні методи управління та створити передумови функціонування структур державного управління у післятрансформаційний період розвитку української ринкової економіки.
З цією метою необхідно створити цілісний регіональний інноваційний мегакомлекс (РІМК) для кожного конкретного регіону, який стане науково-дослідним полігоном та демонстраційним проектом для удосконалення та розповсюдження методів управління як інноваційною діяльністю, так і іншими сферами соціально-економічного життя регіону.
Загальні засади формування РІМК.
Структура РІМК формується зверху до низу у відповідності до рівнів державного управління.
Структурні елементи вертикалей формуються на основі проблемно-функціонального принципу.
Застосовуються різні типи структурних одиниць, в залежності від цілей, завдань, принципів діяльності та спектру управлінських та інших послуг, з огляду на оптимізацію вертикальних та горизонтальних зв`язків.
Структура РІМК є динамічною і змінюється в залежності від досягнення встановлених цілей та внесених коректив.
Програмно-цільова модель управління.
Засади управління. В умовах формування інноваційної діяльності та низького рівня детермінації взаємовідносин держави та ринкових структур є допустимим застосування ситуаційного підходу [15], який є достатньо гнучким та забезпечує максимальне пристосування структури до змін зовнішнього середовища. Разом з тим, цей підхід потребує жорстких професійних та особистих вимог до керівництва, особливо вищих ланок. Для успішного функціонування організації на принципах ситуаційного підходу, в першу чергу, необхідна висока інформаційна культура, нехарактерна для сьогоднішньої України. Інший негативний фактор – схильність більшості управлінців до надмірної формалізації принципів і методів управління, що спричиняє неготовність до прийняття неформальних, творчих рішень.
Тому, як альтернатива ситуаційному, розглядається системний підхід [15], який у меншій мірі потребує високих особистих якостей управлінського персоналу, а в силу духу техногенності є більш прийнятним для більшості управлінців. Крім того, цей метод дозволяє окремим елементам системи здійснювати саморегуляцію.
В