Вже в далекі часи Єгипет вважався не лише осередком пам’яток культури, про що свідчать виявлені численні написи на пірамідах, залишені екскурсантами та туристами античності, але і лікувальними курортами. Для того, щоб розмістити відпочиваючих, споруджувалися спеціальні наметові містечка, павільйони, усілякі будинки та споруди для подорожуючих, а також організовувалося їхнє харчування і побутове обслуговування. Нвкопичені знання і досвід спорудження об’єктів розміщення подорожуючих, що знайшли своє відображення в історії Давнього Єгипту, з успіхом використовувалися пізніше при спорудженні подібних об’єктів греками та римлянами [25; 11].

Готелі в сучасному розумінні виникли ще в часи Давньої Греції. Споруджувалися вони поблизу місць, де відбувалися громадські свята, поблизу численних храмів, як наприклад, в Олімпії біля храму Афродіти й інших культових і курортних визначних пам’яток. Мобільність населення в епоху античності була напрочуд високою. ’ Такі події, як Олімпійські ігри, збирали атлетів, глядачів, а також торговців і ремісників (тобто споживачів і постачальників товарів і послуг) з усієї Древньї Греції. На околицях Олімпу будувалися споруди, павільйони для проживання в них атлетів, а також для надання всіляких побутових послуг.

Результати розкопок у південній частині Іраку підтверджують, що вже в п’ятому тисячоріччі до нашої ери, тобто за 7000 років до наших днів, існували хани – місця тимчасового притулку людей. У нижніх поверхах хану частково розміщалися стійла, чвстину приміщень займав сам хазяїн зі своєю родиною, інші – пристосовані для постояльців. Хани були навіть триповерховими.

У законодавчих актах Кодексу царя Хамураппі зустрічаються правові норми, що свідчать про те, що готельна справа у Вавілонії в той період часу (майже 4000 років тому) була досить розвинутою. Держава контролювала діяльність власників таверн. Наприклад, у випадку викриття факту розведення ними пива водою передбачалася страта [28].

У Римській імперії, у зв’язку з розвитком мережі транспортних шляхів, повсюдно виникли пиватні постоялі двори та заїзди. Ці шляхи призначалися в першу чергу для військових загонів, а також для звирачів податків, купців, окремих верств інтелігенції (художників, архітекторів, лікарів, музикантів і акторів). Невід’ємною складовою цих доріг була мережа «поштових станцій», де ті, хто подорожує з державною місією, могли змінювати коней або мулів, а також одержувати їжу і нічліг. На цих станціях можна було замовити послуги гіда, скласти маршрут, одержати карту й опис визначних пам’яток. Через низький рівень обслуговування і комфорту в притулках (готелях) для подорожуючих (“hospitium”) зупинялися лише в тому випадку, коли не було можливості зупинитися у знайомих або родичів. У притулках (готелях) того чвсу протікали дахи, небезпечним було і саме проживання.

У Римі таверни можна було пізнати по колонах, оперезаних ланцюгами фляг, і по черговоних ковбасах, що висіли уздовж стін. Підлоги були викладені яскравою мозаїкою, а стіни прикрашали картини.

Цікаво що термінологія готельної індустрії багато чим зобов’язана римлянам. Слово “hospitality” (гостинність) походить від латинського “hospitium” (госпіції). Однокорінними словами є “host” (хазяїн), “hospice” (притулок), “hotel” (готель, отель) [30].

З появою регулярного державного поштового сполучення (у часи імператора Октавіана Августа – поч. нашої ери) з’явилися і державні постоялі двори. Держава влаштовувала двори в містах і на головних шляхах, якими проїжджали кур’єри та державні службовці від Риму аж до Малої Азії або до Галлії. Створювалися ’державні постоялі двори, віддалені один від одного на відстань одного дня поїздки конем. В міру завоювання нових територій і розширення Римської імперії її звичаї, господарська й організаційна структури поширювалися також на нові провінції і підкорені країни.

В основу організації готельної справи в Римській імперії була покладена розроблена державною владою певна класифікація готелів. Існувало два типи готелів: лише для патриціїв (менсіонес) і для’ плебеїв (стабулярії). Римський готель являв собою певний комплекс приміщень досить широкого функціонального призначення: це було не лише кімнати для розміщення подорожуючих, але і складські приміщення, стійні, крамниці, майстерні тощо. Готелі, як правило, будувалися з каменю і мали у своєму розпорядженні необхідний перелік послуг. У зимовий час обігрівалися. Деякі готелі обслуговували лише офіційних осіб за спеціальними документами, що видавалися державною владою. Ця традиція збереглася дотепер і формі спеціальних приміщень для особливо важливих персон в аеропортах, вокзалах.

У міру розвитку господарських відносин у Римській імперії зростали вимоги подорожуючих до умов проживання і їхнього обслуговування постоялими дворами. Виникає багато упоряджених і багатих постоялих дворів. Як повідомляє Цицерон, у них були лазні, масажні, пральні, чищення взуття. Слідкували за порядком, чистотою і дотриманням законності при наданні послуг державні чиновники – еділи. Постоялі двори зобов’язані були вести список гостей і бухгалтерію.

Вавилонських купців можна було зустріти всюди. Для припинення нападів на купців і забезпечення безпечного проїзду по дорогах створюються повсюдно в Сирії, Палестині, Єгипті, Вавилоні караван-сарії. Караван-сараї (або караванні будинки) служило тимчасовим притулком учасникам караванів. Вонис тали попередниками постоялого двору для поштових карет, а пізніше мотелю і надавали послуги караванам та іншим мандрівникам. Караван-сараї були розташовані на території сучасної Туреччини, Ірану, Афганістану та північної Індії на відстані одного дня шляху один від одного. Типовий караван-сарай складався з внутрішнього дворика для тварин і простих кімнат для мандрівників. Приміщення можна було зняти за певну плату.

З огляду на наявність великої кількості в’юнчих тварин і вантажу, що перевозився, будувалися караван-сараї у формі великих громадських будівель не лише в містах, але