Особливо велике поширення караван-сараї набули і ІX-XVIII століттях у зв’язку із зростання міст і посиленням транзитної караванної торгівлі. Найбільш поширені були два типи караван-сараїв: загальні та з внутрішнім двором. Загаляні караван-сарії (зустрічаються у Вірменії) – це прямокутні будинки, розділені на нефи. Середній неф призначався для людей і товарів, у бічних нефах заходилися тварини. У другому типі караван-сараїв для розміщення людей і збереження товарів служили відкриті у внутрішній двір невеликі приміщення, розташовані в один або кілька ярусів, тварини знаходяться у дворі. Караван-сараї на дорогах розміщувалися оборонними стінами або приєднувалися до передмість культових будівель. На транзитних шляхах караван-сараї стали втрачати своє значення з розвитком залізниць та інших сучасних видів транспорту. Один із караван-сараїв, що збереглися до нашого часу, знаходиться в Іспанії в Гренаді. Навколо внутрішнього двору на трьох поверхах розташовані номери. Такі караван-сараї зустрічаються і у Стамбулі. У Туреччині збереглося понад сто караван-сараїв, однак вони не функціонують, хоча доступні ескурсантам як музеї.

Масові поїздки купців, підмайстрів, духівництва, а також численних у середньовіччі пілігримів і прочан дають новий напрямок у формах надання притулку. Спочаткку цей притулок, що надавався монастирями, церковними організаціями, князівськими дворами тощо, був безкоштовним, - заради любові до ближнього. Основним юридичним актомдля наступного періоду розвитку готельної справи був едикт Карла Великого (768-814 р.), імператора Великої Римської імперії, що накладав на монастирі та церкви обов’язок утримання «госпіціїв», що надають мандрівникам нічліг, харчування, лікувальну допомогу і ванну. Особливий розвиток ці госпіції одержали у Швейцарії, яка завдяки цьому має найстаріші готельні традиції і до сьогоднішнього дня користуються у світі найвищим авторитетом у цій області.

Згодом безкоштовний притулок починає перетворюватися в спеціальні, розраховані на отримання рибутку підприємства. Ці установи в результаті постійного зростання вимог з боку мандрівників і в ту міру технічного прогресу, який одночасно відбувався, приймали нові та різнобічні форми, все більше перетворюючись на готельні підприємства, схожі на сучасні.

В міру того, як зміцнювалася феодальна влада з’явилася необхідність забезпечення тимчасового перебування впливових державних осіб. Біля шляхів будуються постоялі двори, призначені для державних службовців.

Центром міжнарожної торгівлі ІХ-ХІ століттях був Константинополь, куди з’їжджалися купці з півночі та півдня – болгари, вірмени, руси, араби, італійці. Звідси товари поширювалися вже по всій Європі. ’ Для притулку прибуваючих у місто будувалися вітальні двори, деякі з них збереглися дотепер. Створенню аналогічних готельних підприємств сприяли та знамениті ярмарки у Франції (у Сен-Дені, Труа), в Італії (у Феррарі, Павії), у німецьких князівствах (у Вормсі, Кельні, Майнці, Шлейрі) і т.д.

У Європі світська традиція «платної гостинності» пов’язана із зростанням міст. Не випадково перші заклади такого типу під назвою taberna perpetua (цілодобова торгівля вином) з’явилися на рейні та Мозелі (найважливіша торговельна дорога Середньовіччя). Постоялі двори розташовувалися звичайно на перетині важдивих торгових шляхів або в центрі міста на ринковій площі, де знаходилися головний собор і ратуша.

Задовго до того, як з’явилася національна поштова система, окремі готелі повинні були мати стайні та коней для використання їх державною поштою. Це також сприяло розвиткові готелів.

У середині 1600-х років деякі готелі стали випускати неофіційні грошові знаки, які шановані власники готелів гарантували викупити за гроші держави. Подібний дозвіл випускали грошові знаки означав, що готелям і їх власникам у той час надавали особливої важливості.

Подальший розвиток різних форм туризму призводив до постійного зростання потреб у готелях і закладах ресторанного господарства. Виникають великі отелі, розміщені в спеціально для цієї мети побудованих будівлях типу приватних резиденцій або в державних особняках. Звідси походить французька назва «отель», що означає міський палац магната, місце перебування представника іноземної держави або міської влади. Необхідно відзначити, що Бурбонський палац – на даний час місце засідань палати депктатів Франції – у пктівнику Парижа, виданому у ХVIIІ столітті, значится як отель принца Конде. Таким чином, у той час назва «отель» надаваласяпалацам або будинкам палацового типу, передбаченим для розміщення в них важливих гостей, крім основного палацу, у якому сам проживав власник «отелю». Як правило, у такому палаці знаходилися гості, їхня прислуга та ін [10; 254].

У ХІХ столітті зростають вимоги готельної клієнтури, переважно багатої, і все більше підвищується комфорт і рівель оснащення готелів. Виникають свого роду величезні комбінати з фешенебельними ресторанами і кафе, що знаходилися при них. ХІХ століття стало переломним у розвитку готельного господарства. Почався період будівництва постоялих дворів-готелів палацовоготипу підвищеної комфортності по всій Європі.Приплив заможних англійців і американців у Європу змінює традиційну культуру готельних послуг – вони приймають усе більш і більш уніфікований і стандартизований характер. Саме тоді в ужиток входять англійські слова «експрес», «комфорт», «дизайн». З кінця ХІХ століття в Європі (насамперед у Швейцарії) починають будувати сучасні готелі з високим рівнем комфорту. З кінця ХІХ століття готельний бізнес починає діяти як самостійний фактор розвитку туризму – він формує для себе ринки збуту готельних послуг. Туризм досить швидко починає набувати ознак «масовізації». Створюються туристські бюро (за зразком Товариства Томаса Кука) і рекламні агенства, що спеціалізуються на рекламі готельних послуг [22; 145].

Підвищення якості та надійності транспортних перевезень у сукупності з їх здешевленням обумовили істотне збільшення потоків подорожуючих. Відповідно повсюдно виникли перші підприєиства, що спеціалізувалися на обслуговуванні тимчасових відвідувачів. На зміну скромним пансіонам і «кімнатам