Давня історія створення і існування вільних економічних зон проявила як свої позитивні так і негативні сторони. Нічим не закріплене старання деяких регіонів з досить великими територіями за любу ціну отримати статус вільної економічної зони лише дискредитує вигоди від таких зон. Якщо виходити лише з такого мотиву створення таких зон як зниження податкового тиску на суб’єкти підприємництва, то така зона, як правило, себе не виправдовує і стає тягарем для інших регіонів.

Світова практика виходить з того, що вільні економічні зони створюються з метою інтенсифікації економічного обороту в таких регіонах (територіях). Інше кажучи, в економічному плані в ВЕЗ встановлюється пільговий режим оподаткування , щоб за рахунок збільшення кількості суб’єктів і об’єктів оподаткування в кінцевому результаті мати виграш. Вільні економічні зони створюються в тих регіонах, де є інтенсивні транспортні артерії, транспортна інфраструктура добре розвинута, зона є відносно обмежена, має трудові ресурси і перспективи в спеціалізації на певному виді діяльності при умові дешевизни товару. В Концепції створення і функціонування вільних економічних зон передбачається, що їх основною метою є наступне:

стимулювання структурних перевтілень в економіці шляхом притягнення іноземних інвестицій;

збільшення надходжень на внутрішній ринок високоякісних продукції і послуг;

активізація науково-технічного обміну, притягнення і упровадження нових технологій;

переймання передового організаційного і управлінського досвіду здійснення ринкових методів господарювання;

створення сучасної ринкової інфраструктури;

поліпшення використання природних і трудових ресурсів;

прискорення соціально-економічного розвитку окремих регіонів і держави в цілому, збільшення життєвого рівня населення.

Рішення цих питань здійснюється на правовій основі. Законодавство о вільних економічних зонах має відносну автономію, з одного боку примикає до інституту зовнішньоекономічної діяльності оскільки охвачує собою врегульовані їм правовідносини, а з другого боку до інвестиційного законодавства, яке розраховано на посилення притока іноземних інвестицій в державу. Вказуються припущення що вільні економічні зони – це спеціальний інститут законодавства про підприємництво. Всупереч суперечкам відносно приналежності інституту вільних економічних зон треба підкреслити наступне:

суб’єкти в ВЕЗ є одночасно суб’єктами підприємницької діяльності або мають управлінські повноваження, в тому числі, і контролюють таку діяльність;

встановлюється особовий пільговий режим оподаткування здійснення валютно-фінансових, митних і інших операцій суб’єктів підприємництва, який вводиться в особовому порядку згідно закону на певній території з метою притягнення іноземних інвестицій і створення сприятливих умов для іноземних інвесторів, збільшення експортних можливостей, притягнення і запровадження нових технологій, передових ринкових методів господарювання (“ноу-хау” управлінського характеру, покращення і ефективного використання інфраструктури ринку, природних, трудових і інших ресурсів);

загальна мета створення ВЕЗ – покращення умов життя населення і створення гідних людини умов життя шляхом прискорення соціально-економічного розвитку країни Цього притримується й Україна.. На жаль, в деяких нормативних актах така залежність не проводиться і складається відчуття, що ці процеси розірвані. Але вони залежать від основної мети і мають ряд складових:

економічна мета: притягнення іноземного і національного капіталу за рахунок стимулювання його активності на певній території, використання переваг міжнародного географічного положення і розподілення труда, ліквідація монополій зовнішньої торгівлі через усунення перешкод для доступу до них;

соціальна мета: задоволення потреб населення у високоякісних товарах і насичення внутрішнього ринку , прискорення розвитку відсталих регіонів за рахунок концентрації в них необхідних для цього ресурсів, підвищення рівня кваліфікації працюючих за рахунок упровадження передового досвіду організації і управління фінансами, культури менеджменту;

науково-технічна мета: підвищення ефективності використання інфраструктури на території ВЕЗ, прискорення інноваційних процесів і упровадження, притягнення передових вітчизняних і іноземних техніки та технологій, вчених і спеціалістів.

Порядок створення, механізм функціонування і ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон на території України визначений Законом України № 2673-12“ Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 року Відомості Верховної Ради, 1992, №50, ст.676. Крім цього кожна така зона встановлюється спеціальним актом законодавства. Тобто, правове регулювання створення і діяльності ВЕЗ здійснюється на загальному і спеціальному рівнях. Правове положення (статус) і територія кожної вільної економічної зони, строк, на який вона створюється, визначається на основі економіки і соціально обумовлених показників Верховною Радою України, яка на основі пропозицій органів місцевого самоврядування приймає окремі закони індивідуального призначення.

Сутність, об’єктивна необхідність створення, загальні риси та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон.

Згідно із документами міжнародної конвенції по спрощенню і гармонізації митних процедур Кіото, 18 травня 1973 р., під вільною економічною зоною (або “зоною-франко”) треба розуміти частину території держави, на якій товари розглядаються як об’єкти, які знаходяться за межами національної митної території (принцип “митної екстериторіальності”) і тому не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню. Інше кажучи, ВЕЗ – це частина території держави з особливим діючим режимом. Спеціальне законодавство, що виражає цей режим, регулює діяльність господарюючих суб’єктів у ВЕЗ, охоплює наступне коло питань: митне регулювання; оподаткування; ліцензування; візове оформлення; банківську діяльність; майнові та заставні відносини (в т.ч. – відносини, що стосуються прав власності на землю); надання концесій; управління вільною зоною. Певну специфіку в ВЕЗ можуть мати також акти трудового і соціального законодавства.

Термінологія “вільних економічних зон” (ВЕЗ) знайшла широке розповсюдження у світовій практиці на протязі останньої чверті століття. У сучасному вигляді вони виникли на початку 70-х років у країнах південно-східного азіатського регіону. Незабаром ці країни надбали назву “азіатських тигрів”, завдяки їх економічному стрибку за рахунок досягнення