законів України “Про оподаткування прибутку підприємств” і “Про податок на додану вартість” ставки податків, пільги по податках, строк та порядок їх сплати можуть встановлюватися і змінюватися лише шляхом внесення змін до цих законів. Проте в Україні вже спостерігалася ситуація, коли при створенні ВЕЗ не були внесені зміни до зазначених законів. Тобто тут проявляється звична для вітчизняного законодавства колізія: одночасно діють закони, які суперечать один одному.
4. ВЕЗ діють у середовищі, що постійно змінюється, але всередині ВЕЗ це середовище повинно гарантовано залишатися незмінним принаймні впродовж 10 років – це міжнародна практика. Якщо ж правова база функціонування ВЕЗ буде формуватися зі збереженням загальної для українського інвестиційного законодавства тенденції до регулювання режиму іноземного інвестування за допомогою численних підзаконних нормативних актів, а також практика запровадження низки винятків із раніше запропонованих правил, то навряд чи можна розраховувати на позитивний результат.
5. Часто відчувається часовий розрив між появою потенційних інвесторів і розробкою конкретних програм, під які можна реально залучити інвестиції. Більше того, невиправданим є встановлення у тих чи інших ВЕЗ розміру мінімальних вкладів для потенційних інвесторів (що часом обчислюється цифрою з шістьма нулями!), оскільки ВЕЗ у всьому світі орієнтовані на малого і середнього інвестора. Такі інвестори більш оперативні, гнучкі і прихильні до нововведень, тобто мають достатні можливості оживити малий і середній бізнес в регіонах, що переживають депресію. Середні і малі фірми у своїй сукупності створюють сприятливе середовище для формування розвиненої інфраструктури, зростання капіталу, досягнення соціальної стабільності. А великий бізнес приходить тоді, коли у ВЕЗ хоча б рік успішно попрацюють малі та середні фірми.
6. Бувають випадки нецільового використання бюджетних коштів, спрямованих на розвиток ВЕЗ. Скажімо, кілька років тому з отриманих адміністрацією російської ВЕЗ “Нахідка” коштів на розвиток зони за прямим призначенням було витрачено лише третину. 24 жовтня 1990 року територія, що включає Нахідку і Партизанський район, постановою Верховної Ради РРФСР і Ради Міністрів першою в Росії отримала статус вільної економічної зони. Якщо вірити проголошеним програмам, то в Нахідці вже повинні були б постати два технопарки — південнокорейський та американський, свій цивільний аеродром, нафтотермінал, університетське містечко і навіть канадський коледж, гірськолижна траса та розвинена інфраструктура міста. Проте зазначені проекти здебільшого залишилися прожектами. Гроші, які отримала ВЕЗ за ці роки у вигляді бюджетних коштів, спрямовувалися на видачу пільгових кредитів різним підприємствам під їх програми. Адміністрація ВЕЗ стала головним засновником банку “Нахідка”, який сьогодні збанкрутував, причому залишившись винним приватним вкладникам значні суми. Частина отриманих адміністрацією коштів пішла на внески до статутних фондів підприємств, створених за участі ВЕЗ. Більшість цих підприємств загрузли в неплатежах і ледве тримаються на плаву.
7. Як свідчить досвід створення і функціонування ВЕЗ у Росії, залучення інвестицій за наявності широких і неконкретних цілей, невизначеності пріоритетів може спричинити незначний реальний ефект, зате шкода в частині втрат бюджету і підриву національного митного, податкового та валютного законодавства буде непоправною.
8. Необхідно своєчасно приймати рішення про подовження строку експериментів, що проводяться. Так, наприклад, якщо подовжити строк експерименту в СЕЕЗ “Сиваш” не тепер, а за півроку до закінчення його нинішнього терміну, то, за експертними оцінками, у найближчі два роки нових вкладень у територію не надійде, оскільки на реєстрацію інвестиційного проекту в СЕЕЗ витрачається приблизно сім місяців.
9. Матеріали щодо створення ВЕЗ, що надаються регіонами Верховній Раді, грішать одними і тими самими вадами. Серед них типовими є такі:
намагання заснувати зону на надто великій території (тоді як, за оцінками зарубіжних експертів, для нормального облаштування одного квадратного кілометра зони, орієнтованої, скажімо, на експорт, необхідні вкладення обсягом близько 40—45 млн. дол., митно-торговельної зони – 10—15 млн. дол. Окрім того, орієнтовною сумою початкових інвестицій у ВЕЗ є показник, що дорівнює 5 тис. дол.)на одне робоче місце. Це означає, що для створення зони, в якій передбачається 10 тис. робочих місць (а це досить стандартний показник для ВЕЗ), потрібно початкових капіталовкладень на суму близько 50 млн. дол. [11];
нечіткість цілей створення зон та окремих положень нормативних документів; відсутність узгодження короткострокових інтересів окремих регіонів з перспективами розвитку держави загалом; нереальність зазначених інвестицій; неув’язки із незональною економікою тощо;
багато розробників вважають, що ВЕЗ допоможуть їм швидко позбутися численних проблем регіону, які вони не в змозі вирішити самотужки (це незадовільний стан інфраструктури, занепад виробництва, безробіття, складний соціальний стан, екологічні проблеми). З огляду на це зони здебільшого створюються не як результат продуманої, обгрунтованої програми дій, а як реакція на ті чи інші події, в основі чого лежить необхідність вирішення нагальних проблем;
часом виступи на користь створення таких зон є достатньо дієвим засобом отримання залікових очок в умовах передвиборних перегонів. Окрім того, створення ВЕЗ лобіюють місцеві групи впливу, які намагаються легалізувати частину тіньового бізнесу або значно знизити витрати на діяльність обраних підприємств, в “нормальних” умовах.
Проте створення ВЕЗ заради досягнення одноразових цілей окремих політичних або корпоративних сил лише дискредитує цей ефективний інструмент економічного розвитку.
Аналіз документів, що надаються, наочно свідчить про недостатній досвід фахівців, які беруть участь у їх розробці, з одного боку, а з іншого – і про недосконалість базового Закону України “Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”. До загальних недоліків цього закону експерти відносять:
процедуру затвердження документів щодо заснування зон виключно шляхом прийняття нового закону після розгляду в Верховній