Тому загальним принципом поведінки на ринку вже не є вибір рівня виробнитства, за якого отриманий від додатково випущеного товару дохід дорівнював би приросту витврат на його виробнитство. Виходячи з негативного впливу монополій на механізм ринкової рівноваги, навіть предстаники неокласичного напряму в політичній економіці вважають за доцільне втручання держави у монополізованій галузі економіки. У таких галузях держава повинна контролювати процес ціноутворення, а інколи навіть проводити їх націоналізацію та встановлювати тарифи відповіднло до граничних витрат.

Серед західних економістів значного поширення набула ідея про невідповідність ринкового механізму так званним “суспільним благом”, яким є дороги, мости, канали тощо. Це зумовлено тим, що користування цими благами дуже важко обмежити введенняи плати.

У розвинутих країнах уряд різними особами регулює ринки: через механізм оподаткування, надання субсидій, встановлення контролю за цінами.

Водночас встановлення нижчих цін нерідко є соціально справедливим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати певні види життево необхідних товарів та послуг. Типовим привладом ринку чкий потребує державного регулювання - це ринок житла.

Побічним негативним результатом такого регулювання може бути поява нових державних установ і відповідного штату працівників, які регламентують чергу на отримання житла, виникнення “чорного” ринку.

Оптимальним шляхом розв`язання цієї проблеми є дотація держави з метою розширення житлового будівнитства і фірмі пільгових кредитів.

Державне регулювання цін доцільне і в тому разі коли ціна рівноваги надто низька. Така ситуація зокрема складається в сільськомцу господарстві. Це зумовленно насамперед особливостями ціноутворення в ції сфері. Тут формування суспільно необхідних витрат відбувається відповідно не до середніх витрат, а до найгірших, які мають місце на гірших за якстю ділянок землі. Інакше ціна рівноваги не забезпечить дохід товаровиробникам на таких ділянках.

Причиною державного регулювання цін у сільському господарстві є також потреба стимулювання такого обсягу виробнитства продовольства, щоб країна могла цілком забезпечити себе, що є ознакої економічної безпеки. У результаті регулювання утворються надлишок сільськогосподарської продукції, який країна може спробувати продати на світових ринках демпінговими цінами. Паралельно держава захищає своє сільське господарство за допомогою високого мита.

Виходячи з реалій, неправомірно заперечувати необхідність державного втручання у процес ціноутворення, доцільність певного перерозподілу національного доходу на користь найбідніших верств населення. Тому необгрунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що будь-який перерозподіл, порівняно з ринковою рівновагою, призводить до зростання сукупних витрат. Справедливішим є ствердження англійського економіста А. Пігу, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить сукупний добробут, оскільки сумма задоволення останніх зростає більше, ніж зменшується сума задоволення перших.

Крім того, практика розвитку показала, що вільна ринкова економіка неспроможна досягти загальної рівноваги навіть за державного регулювання.

Список використаної літератури

1.

2.