їхніх пасивів, отже існує висока ступінь імовірності підвищення ними відсоткових ставок по кредитах, що надаються, з одночасним зниженням відсотку по депозитних рахунках своїх клієнтів;
зміни в системі оподаткування всіх суб’єктів господарювання і фінансових інститутів, зокрема;
будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;
імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);
за зростання банківського відсотку може розпочатися масове “скидання” акцій, внаслідок чого їхня вартість зменшується;
в разі вкладання коштів інвестором у середньострокові та довгострокові цінні папери (особливо в ту їхню частину, що має фіксований відсоток) за поточного підвищення середньоринкового відсотку порівняно з фіксованим рівнем. Це означає, що інвестор міг би збільшити доходи, але не може вивільнити свої кошти через зазначені умови;
якщо емітент випустив в обіг цінні папери з фіксованим відсотком, то існує ймовірність настання для нього відсоткового ризику при поточному зниженні середньоринкового відсотку у порівнянні з визначеним їм фіксованим рівнем.
Кредитні ризики тісно пов’язані з відсотковими, причини іхнього виникнення здебільшого однакові. Головна відмінність між цими двома групами ризиків зниження доходності полягає в тому, що відсоткові ризики розглядаються з позицій кредитора, а кредитні – з позицій позичальника. При цьому виділяють декілька суто кредитних ризиків :
біржові ризики, сутність яких полягає в наявностів ймовірності виникнення втрат у результаті укладення фірмою біржових угод (наприклад, ризик неплатежу комісійної винагороди, ризик неплатежу взагалі тощо);
селективні ризики (ризики вибору), які полягають у невірному виборі видів вкладення капіталу, видів цінних паперів при формуванні інвестиційного портфеля, виборі позичальника тощо;
ризики ліквідності, які пов’язані з можливістю втрат при реалізації цінних паперів або інших товарів внаслідок зміни їхньої якості, споживчої вартості тощо;
ризики банкрутства, які виникають у результаті невірного вибору способів вкладення капіталу і закінчуються повною втратою підприємцем власного капіталу і спроможності розрахуватися по взятих на себе зобов’язаннях.
2. ОЦІНКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ.
“Для кількісного оцінювання рівня ризику використовується принцип визначення можливих змін показників ефективності проекту в умовах тих чи інших несприятливих для інвестицій подій. Таким показником може бути рівень середньоквадратичного відхилення ( ) або коефіцієнт варіації ( ) ” [3;51].
Для обчислення цих показників проводиться серія розрахунків очікуваного прибутку з проекту (наприклад, чистої приведеної вартості проекту – NPV) за різних можливих ситуацій. Якщо кількість таких розрахунків позначити n, а прогнозний показник NPV для кожного розрахунку – як NPV , де i = 1,2,…,n, то можна використати відому зі статистики формулу :
де NPV – середнє значення вартості проекту з усіх проведених розрахунків NPV .
Останній показник обчислюється за формулою:
NPV =
або за формулою:
NPV=
де Р - ймовірність майбутніх умов, що відображені варіантом i-того роз-
рахунку.
Коефіцієнт варіації ( ) визначає ступінь відхилень від середнього значення показника по відношенню до його середньої величини :
Для обчислення можливих варіантів дохідності проекту залежно від різних обставин використовують такі підходи:
а) аналіз чутливості проекту до змін окремих факторів, які впливають на дохідність. До таких факторів належать ціна реалізації, собівартість, обсяг виробництва, вартість обладнання тощо. Оцінюється значення впливу цих факторів на загальну прибутковість проекту і відповідно до результатів вживаються заходи щодо грунтовнішої проробки інвестиційних планів та зниження ризикованості, пов’язаної з виявленими факторами;
б) аналіз прогнозних сценаріїв розвитку загальноекономічних умов та здійснення самого інвестпроекту. Обчислення здійснюється за трьома варіантами :
базовий розрахунок за середніх, найбільш вірогідних умов;
оптимістичний варіант за найкращого перебігу подій за всіма факторами, що впливають на дохідність проекту;
песимістичний варіант, в який закладаються найгірші можливі ситуації у країні й на конкретному ринку;
в) метод статистичних випробувань, за якого з допомогою електронно-обчислювальної техніки прораховується багато варіантів дохідності проекту залежно від показників-факторів у заданих діапазонах їхніх змін. В результаті одержуються середні показники і статистичні характеристики їхньої варіації та розподілу для подальшого аналізу найважливіших для дохідності проекту показників та рівень ризикованості проекту за різними напрямами.
ВИСНОВКИ.
Умови економічної невизначеності, в яких змушені діяти інвестори, спричинять вплив тих чи інакших факторів ризику на їхні майбутні прибутки. Інвестиційні ризики загрожують зменшенням прибутків порівняно з можливими або навіть збитками. Тому при прийнятті рішень з питань щодо інвестиційної діяльності керівництво фірм, банків або інвестфондів має обов’язково враховувати вплив інвестиційних ризиків.
В даній контрольній роботі інвестиційні ризики схарактеризовано відповідно до двох різних класифікацій. За одною з них, що грунтується на вужчому розумінні поняття “інвестиційні ризики”, їх поділяють на три великі групи :
інвестиційні ризики від вкладення коштів у виробничу і невиробничу сфери економіки;
інвестиційні ризики від діяльності фірми на фінансовому ринку;
кредитні ризики.
За іншою класифікацією до інвестиційних ризиків відносять і політичний, і загальноекономічний, і правовий, і технічний, і фінансовий, і екологічний, і маркетинговий ризики, і ризик учасників проекту, пов’язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані партнерів.
Для кількісної оцінки інвестиційних ризиків застосовуються різні статистико-математичні методи, в яких обчислюють показники ефективності проекту в умовах несприятливих для інвестицій подій. Такими показниками є середньоквадратичне відхилення та коефіцієнт варіації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
Сивый В., Балыка С. Управление хозяйственным риском // Бизнес информ. – 1998. - № 12. – С.23-27.
Устенко О.Л. Теория экономического риска : Монография. – К.:
