У 1983 р. за підтримки Комісії Європейських співтовариств (КЄС) була створена Європейська асоціація венчурного капіталу (ЄАВК). Основна мета цієї асоціації - сприяння розвитку ринкового підприємства у країнах Західної Європи шляхом збирання і поширення відповідної інформації, встановленні контактів між зацікавленими підприємцями різних країн, допомога малим фірмам, створе-ним за підтримки ризикового капіталу, у виході на за-рубіжні ринки.

Аналізуючи використання венчурного механізму в країнах Західної Європи, можна зро-бити висновок, що, незважаючи на численні труднощі, з якими стика-ються інвестори ризи-кового капіталу, цей механізм фінансування нововведень вже включився у господарське життя регіонів[6,с.165].

Малий інноваційний бізнес у нашій країні сьогодні перебуває в найбільш важкому стано-вищі навіть порівняно з усіма складними ситуаціями, які виника-ють у сфері малого підприємництва в цілому.

Цей вид бізнесу може бути ефективним лише в умовах добре налагодже-ної інфраструктури передачі технологій (взаємодія між різними секторами науки, наукою і ви-робництвом, центром і регіонами) і системи комунікацій. Але така система сьогодні відсутня, а інформації, яка була у доперебудовчий період, стала недостатньою.

У зв'язку із цим потрібно створити базу даних про розробки і попит на них і надання до-помоги у розширенні такої інформації. На наш погляд, доцільне формування спеціальних структур з визначення перспективності технологій з їх оцінки на базі існуючих НДІ. На дер-жавному рівні такою структурою має бути агентство сприяння дослідженням з подальшим утворенням мережі регіональних представництв, які могли б посісти центральне місце в сис-темі державної допо-моги малим і середнім підприємствам, що здійснюють інноваційні про-екти, впро-ваджують у виробництво нові продукти і технології.

3.3.Поєднання переваг великих та малих підприємств

До середини XX ст. промислові підприємства, їх виробнича ра будувались на принципах замкнутого циклу виготовлення кінцевого продукту - від надходження сировини до вироб-ництва готового до споживання продукту. Такі підприємства мали у своїй структурі повний, чи майже повний, набір допоміжних і обслуговуючих цехів, служб, виробництв: заготівель-них, ремонтних, інструментальних, енергетичних, транспортних тощо. Природно, що в умо-вах недосконалого поділу праці, її кооперації, підприємства з такою структурою виробництва могли бути тільки великими і навіть гігантськими. Малі підприємства мали завжди нижчу продуктивність праці через порівняно високу частку ручних робіт, нижчу їх механізацію, не кажучи вже про автоматизацію, відсутність можливості і економічної доцільна впроваджува-ти передові форми організації праці тощо. У результаті малі підприємства порівняно з вели-кими виглядали кустарними. Державна політика спрямовувалась на всіляку підтримку вели-кого виробництва, підвіщення рівня його концентрації. Під останнім розумілось зосеред-ження виробництва на все більших за розмірами підприємствах[8,с.128].

Зараз ситуація докорінно змінилась. З другої половини XX ст. під впливом науково-технічного і технологічного прогресу швидко еволюціонує структура промислових підприємств. З їх складу зникають допоміжні і обслуговуючі цехи, служби, окремі техно-логічні підрозділи, перетворюючись у самостійні підприємства. Розукрупнення виробництва призвело до появи невеликих за параметрами, але високопродуктивних за техніко-техно-логічними характеристиками засобів виробництва, впровадження фізико-хімічних, мікробіологічних технологій обробки сировини і матеріалів - до безперерв-них апаратних ви-робничих систем будь-яких параметрів. Підвищився рівень спеціалізації і кооперації праці. Хоча, як і раніше, великі підприємства забезпечують при всіх інших рівних умовах вищу ефективність виробництва, ніж малі. Але суттєво змінилось місце малих підприємств у структурі суспільного виробництва. Враховуючи, що техніко-технологічна база останніх стала однопорядковою з великими підприємствами, з'явились об'єктивні підстави для поєднання переваг малого і великого виробництва в єдиному суспільне організованому ви-робничому циклі.

Змінилась і парадигма концентрації виробництва. Зараз під концен-трацією виробництва розуміють уже не зосередження його на найбільших підприємствах, а на підприємствах оп-тимального розміру. В сучасних умовах оптимальними за розмірами можуть бути як великі, так і малі підприємства.

Змінилось у суспільстві і ставлення до малих підприємств, малого підприємництва. Якщо в недалекому минулому до нього ставились як до "пережитку капіталізму", то сьогодні всі закликають до "державної підтримки малого бізнесу". На жаль, ця теза залишається поки що гаслом. Але для того, щоб вона сприймалася суспільством позитивно, а тим більше перетво-рилась у реальну ефективно діючу державну політику, потрібні не-абиякі зусилля.

До останнього часу вітчизняні науковці і фахівці розглядали концентрацію виробництва як єдино можливу основу індустріального економічно розвинутого суспільства. Причому під концентрацією виробництва розгля-далася лише внутрішньозаводська концентрація, збільшення розмірів підприємств. На практиці це вилилось у гігантоманію.

Природно, що концентрація суспільного виробництва - це закон розвитку продуктивних сил. Але саме суспільного виробництва, а не лише окремого підприємства. Акцентування на ідеї постійного збільшення розмірів заводів і фабрик, навіть її звеличення, ставила "поза законом" малі підприємства [8,с.128].

У сучасних умовах, коли відбулися значні перетворення в техніці і технології, малі підприємства перетворилися з примітивних, напівкустарних у спеціалізовані високотехно-логічні виробництва, в багатьох випадках - у доповнення до великих підприємств і фірм. Ефективність діяльності малих підприємств у цьому разі не поступається великим. При цьому збільшення кількості малих підприємств при певних умовах не веде до зниження кон-центрації суспільного виробництва, через те, що вони "вмонтовані" в за-гальне кооперування і комбінування суспільного виробництва.

Існують численні сфери діяльності, де малі підприємства є необхідним доповненням до великих. Вони виконують невигідні для великих підприємств функції. Така найважливіша умова економічної ефективності великих підприємств, як їх спеціалізація, достатньо повно виконується там, де малі підприємства виступають агентами великого виробництва. Більш того, раціональна організація великих підприємств, особливо спеціалізація, ускладнюється, якщо якась певна частина їхньої роботи не перекладається на малі підприємства. Таким чи-ном, малі підприємства з