його підрозділах (цехах) оцінюється за показниками прибутку або витрат. Показник прибутку характеризує ефективність діяльності тих підрозділів, які виготовляють і постачають продукцію на ринок. Він може застосовуватись і для оцінки роботи внутрішньо коопераційних підрозділів, які виготовляють і постачають продукцію на ринок. Він може застосовуватись і для оцінки роботи внутрішньо коопераційних підрозділів як умовний показник. В усіх цих випадках обсяг і динаміка прибутку однозначно характеризують ефективність діяльності. Проте в більшості випадків внутрішні підрозділи є місцями витрат, а не центрами прибутку. Тому й ефективність їх діяльності визначається за рівнем витрат на певний обсяг виробництва. Економія витрат у місцях їх формування веде до зменшення собівартості продукції і збільшення прибутку підприємства як головної кінцевої мети його діяльності.
З точки зору оцінки діяльності підрозділу його витрати можуть виражатись як абсолютними, так і відносними показниками.
Відносні показники витрат – це витрати на одиницю продукції (калькуляційну одиницю) або на одиницю виміру обсягу продукції (одну гривню, одну нормо-годину). Перший показник у вигляді собівартості одиниці продукції об’єктивно показує динаміку витрат, співвідношення їх планової і фактичної величини. На нього не впливають структурні зрушення у номенклатурі продукції. Основний його недолік – обмеженість однопродуктовим виробництвом. Показник витрат на одиницю виміру обсягу продукції просто обчислюється на всіх рівнях управління, але він має дещо штучну побудову, дуже реагує на зміну структури продукції, тому застосовується рідко. Перевага відносних показників витрат полягає в тому, що їх фактичні величини порівнюються безпосередньо, без будь-яких коригувань.
Абсолютний показник витрат у формі кошторису є універсальним і найбільш поширеним для оцінки роботи підрозділів. Він дає змогу порівняти фактичні витрати і в подальшому з’ясувати їх причини. Основна проблема, яка при цьому виникає, полягає в необхідності перераховувати планові витрати на фактичний обсяг виробництва для забезпечення порівнянності фактичної і планової сум витрат. Такі перерахунки планових витрат не потрібні лише в тих випадках, коли фактичний обсяг виробництва продукції точно збігається з плановим (Рпл.в = 100%).
Для оперативного визначення планових витрат на фактичний обсяг виробництва треба знати їх функціональну залежність від обсягу продукції (зайнятості). Функція витрат, у якій змінною є обсяг продукції, будується на основі їх поділу на змінні та постійні витрати. Якщо обсяг виробництва продукції має натуральний вимір (одно продуктове виробництво), то функція витрат виражається формулою:
С = N * Сз.о + Сп,
де, С – загальні витрати (кошторис) за певний період, грн.;
N – кількість виготовленої продукції у натуральному виразі;
Сз.о – змінні витрати на одиницю продукції, грн..;
Сп – постійні витрати за розрахунковий період, грн..
Така залежність загальних витрат від обсягу виробництва ґрунтується на припущенні, що всі витрати чітко поділяються на постійні та змінні, а останні є тільки пропорційними. Проте в реальних умовах виробництва подібне буває рідко. Деякі змінні витрати не мають пропорційної залежності від обсягу продукції, вони можуть змінюватись як дегресивно (витрати на допоміжні матеріали для обслуговування машин, енергію для приведення їх в дію та ін.), так і прогресивно (витрати на рекламу, оплату праці в деяких випадках тощо). Отже, функція витрат виражає певні ідеальні умови їх формування. У кожній конкретній ситуації обчислення на її основі є приблизними, але вважаються достатніми для аналізу витрат. Підвищення точності зазначеної функції потребувало б уведення у її склад додаткових змінних факторів впливу на рівень витрат, а це ускладнило б модель і зробило б її малопридатною для практичного користування.
Таблиця 2.1
Витрати цеху за ___________місяць 200_року, грн..
Стаття витрат | Планові витрати | Планові витрати на фактичний обсяг |
Фактичні витрати | Відхилення: економія -; перевитрати +
загальні | у т.ч. змінні
Матеріали (за вирахуванням відходів) | 18 | 18 720 | 18 991 | 18 100 | -891
Куповані вироби і напівфабрикати | 13 300 | 13 300 | 13 493 | 13 523 | +30
Паливо і енергія не технологічні потреби | 945 | 945 | 959 | 900 | -59
Основна заробітна плата виробничих робітників | 10 660 | 10 660 | 10 815 | 10 815 | -
Додаткова заробітна плата виробничих робітників | 1050 | 1050 | 1065 | 1080 | +15
Відрахування на соціальні заходи | 4360 | 4360 | 4423 | 4428 | +5
Загальновиробничі витрати,
У тому числі:
витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування | 22
(14 ) | 6350
(6350) | 22
(14 ) | 21
(13 ) | -652
(-422)
Втрати від браку
(у звіті) | - | - | - | 130 | +130
Разом | 71 100 | 55 385 | 71 903 | 70 481 | -1422
Для обчислення планових витрат за кошторисом на фактичний обсяг виробництва застосовуємо наступну формулу:
С = Сз * Іпл + Сп,
де, Сз – змінні витрати за кошторисом, грн..;
Іпл – індекс виконання плану (відношення фактичного і планового обсягів виробництва - ).
При оцінці роботи підрозділів за показником витрат такі перерахунки здійснюються по кожній статті кошторису і по кошторису в цілому. У результаті виявлення відхилення фактичних витрат від планових. Розглянемо цей аналітичний процес за даними таблиці 4, взявши до уваги, що завдання з виробничої програми цех виконав на 101, 45% (Іпл = 1.0145).
Планові витрати на фактичний обсяг продукції обчислені в таблиці 4 за формулою С = Сз * Іпл + Сп. Відповідно їх суми становлять:
витрати на матеріали – 18720 * 1.0145 + 0 = 18991 грн.
витрати на куповані вироби і напівфабрикати – 13300 * 1.0145 + 0