Шоколадні цукерки теж можуть бути різних сортів, а якщо кондитерська фабрика випускає ще і карамель, і печиво, то таку продукцію сумувати у натуральних показниках не можна. Продукцію машинобудівного або деревообробного підприємства, що випускає великий асортимент товарів, виразити через натуральний показник взагалі неможливо. Отже, натуральний вимірювач обсягу продукції не застосовується для більшості підприємств. У цьому полягає його істотний недолік.

Використовується ще умовно-натуральний метод виміру обсягу виробництва продукції, який базується на приведенні різних виробів до одного вимірювача. Наприклад, різні сорту мила перераховується в єдиний сорт мила з 40% утриманням жиру, а різні сорти палива - в умовне паливо. Область застосування цього методу також обмежена лише деякими галузями народного господарства.

Рис. 1. Методи визначення обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) і трудових витрат

Трудовий метод базується на використанні для характеристики обсягу виробництва норм трудових витрат - нормо-годин. Він придатний для оцінки рівня продуктивності праці на окремих ділянках виробництва, у цехах, але потребує суворої обгрунтованості використовуваних норм. При різній напруженості норм такий метод дає істотні перекручування, тому його застосування не має великого поширення.

Вартісний метод найбільш універсальний, він дозволяє проводити порівняння рівня і динаміки продуктивності праці на підприємстві, у галузі, регіоні, у країні. Питання полягає в тому, який показник вартості прийняти для виміру обсягу виробництва.

Показник вартості валової продукції, на основі якого довгі роки планувалися і враховувалися обсяги виробництва продукції, хороший тим, що продукція різних підприємств і за різні роки обчислювалася в єдиних оптових цінах підприємств. Це дозволяло нівелювати зміну цін у різні періоди і домагатися по цьому критерії порівнянності показників. Проте вартість продукції відбиває не тільки витрати живої праці, але і минулу, уречевлену в сировині, матеріалах, покупних напівфабрикатах, деталях і вузлах, що надходять по кооперації. Більш дорога сировина, що використовується на виробництві, збільшувала вартість валової продукції і відповідно рівень продуктивності праці без будь-якої участі робітників підприємства. До такого ж наслідку призводила зміну точок кооперації, коли, приміром, підприємство № 2 припиняло випуск якогось вузла майбутнього виробу в силу того, що цей вузол почав надходити до нього по кооперативних поставках із підприємства № 1. Вартість вузла продовжувала входити у вартість готового виробу, що випускається підприємством № 2, але витрати праці по виготовленню цього вузла воно вже не несло і за рахунок цього штучно підвищувало в себе продуктивність праці. У вартість валової продукції входить також різниця у вартості незавершеного виробництва на початок і на кінець періоду. Це дає можливість підприємствам підвищувати вартість валової продукції, а разом із ним і показник продуктивності праці за рахунок збільшення обсягів незавершеного виробництва. Показник валової продукції застосовується на підприємствах, що випускають продукцію з тривалом виробничим циклом.

Показник вартості товарної продукції вільний від впливу обсягів незавершеного виробництва, але зберігає інші недоліки, які властиві показнику валової продукції.

У швейній, поліграфічній і деяких інших галузях використовували для характеристики обсягів виробництва показник нормативної вартостіобробки (НСО), в який включають нормативну вартість витрат живої праці: заробітну плату основних виробничих робітників із відрахуваннями на соціальне страхування, загальновиробничі витрати, які розраховані по нормативах.

Перевагою показника НСО є те, що він в основному вільний від впливу витрат минулої праці. Недоліком показника НСО є те, що він не характеризує всієї знову створеної вартості і враховує не фактичну вартість показників, а лише їх нормативне значення.

Теоретично найбільше повне уявлення про внесок підприємства в створення продукції дає показник вартості чистої продукції - знову створеної вартості, тому що на його розмір не впливають витрати на сировину, матеріали, покупні напівфабрикати і вузли, він вільний від вартості амортизаційних відрахувань. Чиста продукція (заробітна плата знарахуваннями плюс прибуток) точно характеризує знову створену вартість, якщо вона (продукція) реалізується по ринкових цінах. Але в нашій дійсності великий вплив роблять монопольні ціни, що спотворюють реальний внесок підприємства в створення нової вартості, і визначення вартості чистої продукції стає проблематичним.

Показник умовно чистої продукції містить у собі крім заробітної плати з нарахуваннями і прибутку також суму амортизації основних засобів, тобто частину минулої праці. Застосовується він у галузях із високим рівнем технічного оснащення.

Так виражається обсяг виробництва продукції (Q) у формулах (1) і (2).

Трудовитрати (Т) найбільш точно відображаються відпрацьованою кількістю людино-годин. Але їхній підрахунок дуже трудомісткий.

Людино-дні дають менше точний результат трудовитрат у порівнянні з людино-годинами, тому що вони не враховують внутрізмінних простоїв.

Середньооблікова чисельність персоналу в порівнянні з людино-днями не враховує цілоденних простоїв, але саме показник середньооблікової чисельності персоналу використовується при підрахунках річної продуктивності праці, тому що це забезпечує порівнянність показників різноманітних підприємств, галузей і по країні в цілому. Показники ж годинного і денного виробітку застосовують при внутрівиробничому аналізі господарської діяльності підприємства.

Чисельність персоналу в еквіваленті повної зайнятості характеризує необхідну його чисельність за умов повної завантаженості працівників та роботи в нормальному режимі. Визначення продуктивності праці за даним показником дозволяє достовірніше визначати реальну продуктивність працівників з урахуванням прихованого безробіття на підприємстві.

Отже, для визначення виробітку вибираються відповідні показники обсягу виробництва продукції і трудових витрат і перші діляться на другі (див. формулу