У наслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

,

де - коефіцієнт обертання оборотних коштів.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів є оберненим до коефіцієнта обертання показником і визначається за формулою:

,

де - коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп..

Він характеризує участь оборотних коштів у кожній гривні реалізованої продукції. Що менше оборотних коштів припадає на 1гривню обороту, то ліпше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів можуть використовуватися коефіцієнт ефективності (прибутковість оборотних коштів) і рентабельність. Вони обчислюються за формулами:

; ,

де - коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

- прибуток від реалізації продукції, грн.;

- рентабельність оборотних коштів, %.

Якщо є абсолютним показником і характеризує, скільки прибутку припадає на 1грн оборотних коштів, то – відносний показник, що визначає ступінь використання оборотних коштів. Що більшим є значення першого і другого показників, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

скорочення виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно – матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним або відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів – пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду, за одночасного збільшення обсягу виробництва.

Відносне вивільнення оборотних засобів виникає тоді, коли в наслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності; обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно – матеріальних цінностей і реалізації продукції.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання (рис. 1.2).

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними із найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових ррпрпр рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція, і дебіторська заборгованість покупців.

Рис. 2. Класифікація оборотних коштів щодо ступеня ліквідності та ризику вкладень

Остання, в свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах готової продукції на складі.

Це компенсується тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалення від моменту реалізації і більш підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних процесів.

Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частини оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

коефіцієнт забезпечення власними коштами (коефіцієнт автономії);

коефіцієнт покриття ;

коефіцієнт абсолютної ліквідності .

Перший показник , визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу)до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок ІІ і ІІІ розділів активу балансу).

Відповідно до , “Баланс” цей показник визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів – виробничих запасів незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості, поточних фінансових інвестицій та інших оборотних активів (підсумок розділу ІІ активу балансу, рядок 260).

,

де - коефіцієнт забезпечення власних коштами;

- власні кошти, грн.;

- загальна сума оборотних коштів, грн..

Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство не є платоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття - це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумок ІІ розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумок IVрозділу пасиву балансу).

,

де - коефіцієнт покриття;

- сума усіх поточних активів, грн.;

- сума короткострокових зобов’язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Вважають, що його рівень у межах 2.0 – 2.5 є прийнятним.

Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли стає меншим за 1,0 структура балансу вважається незадовільною, а підприємство – неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності