Економічні ресурси можна поділити на такі види:

1) матеріальні ресурси — земля як засіб праці, сировинні матеріали, розвідані родовища корисних копалин, капітал;

2) людські ресурси — праця та підприємницька діяльність.

До такого ресурсу, як земля, належать усі природні ресурси, тобто продукти самої природи, її дари. До них включають орну землю, ліс, водні ресурси, розвідані родовища корисних копалин тощо. Капітал насамперед — це засоби виробництва, тобто машини, устаткування, інструменти, споруди, транспортні засоби, що використо-вують у виробництві й транспортуванні готової продукції, тощо. Проте поняття «капітал» у макроекономічній науці тотожне поняттю «інвестиційні ресурси», або «інвестиції». Процес виробництва і нагромадження цих ресурсів називають інвестуванням. Тому розрізняють реальний і грошовий капітали. Реальний капітал — це виробничі ресурси, тобто ресурси, які використовуються у процесі виробництва. Грошовий капітал — це потенційний капітал, тобто гроші, спрямовані на придбання інвести-ційних ресурсів (позичковий капітал, акціонерний капітал).

Людські ресурси — це праця як сукупність всіх фізич-них та розумових здібностей людей, які вони застосовують у процесі виробництва товарів і послуг. Особливим вадом людських ресурсів є підприємницька діяльність, що виявляється в їхній здібності керувати процесом вироб-ництва, займатися бізнесом, тобто найефективніше ви-користовувати всі інші економічні ресурси.

Основна властивість економічних ресурсів — їх віднос-на обмеженість. Вона означає, що кількість ресурсів є недостатньою не абсолютно, а стосовно до потреб людей. Обмеженість ресурсів визначає межу виробничої діяль-ності людей, можливі обсяги виробництва необхідних суспільству товарів, а відповідно й рівень споживання.

Отже, оскільки потреби людей практично безмежні, а економічні ресурси відносно обмежені, суспільство не в змозі повною мірою задовольнити власні потреби. Але воно може впливати на ступінь невідповідності між потре-бами і ресурсами, домагатися підвищення рівня задово-лення потреб за наявних ресурсів. Досягти цього можна лише одним способом — підвищуючи ефективність використання всіх наявних ресурсів, тобто шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки в цілому.

Під ефективністю економіки розуміють відношення між її результатами й витратами. Вона характеризує зв'язок між обсягом ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів та послуг, одержаних у результаті використання цих ресурсів. Зростання кількості товарів та послуг, одержаних від даної величини витра-чених ресурсів, означає підвищення ефективності, змен-шення ж обсягу продукції, одержаної від даної величини спожитих ресурсів, свідчить про зниження ефективності.

Є багато способів підвищення ефективності національ-ної економіки на макрорівні. їх можна об'єднати за такими напрямами:

1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів. Повна зай-нятість ресурсів означає залучення до економічного обо-роту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів та послуг. Йдеться про повну зайнятість працездатного насе-лення, відсутність вимушеного безробіття; максимальне залучення до сільськогосподарського виробництва орних земель; повне завантаження виробничих потужностей та ін. Неповна зайнятість ресурсів викликає певні втрати для економіки, знижує її ефективність.

2. Досягнення повного обсягу виробництва. Економічні ресурси мають використовуватись найраціональніше, відповідно до їхнього призначення. Під повним обсягом виробництва розуміють такий його обсяг, коли продук-тивні можливості ресурсів використовуються найповніше. Наприклад, орна земля не повинна використовуватися під несільськогосподарські потреби, фермери не повинні збирати врожай косою або серпом, якщо є зернозбиральні комбайни; кваліфікований інженер не повинен викори-стовуватися не за фахом тощо.

3. Досягнення найраціональнішого розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції, між виробництвом споживчих та інвестиційних товарів. У пер-шому випадку найвища ефективність економіки забезпе-чується за умови досягнення рівноваги між попитом і пропозицією за відсутності як надвиробництва, так і дефіциту. В другому випадку найвища ефективність економіки досягається тоді, коли забезпечено баланс між поточними й перспективними потребами, тобто правильно визначена альтернатива: «більше зараз і менше потім» або «менше зараз і більше потім». У цьому полягає гостра проблема вибору напрямів економічної політики держави.

4. Зростання технічного рівня виробництва. На цій осно-ві забезпечується підвищення ефективності економіки через поліпшення якості товарів й удосконалення техно-логії їх виробництва. Підвищення ефективності економіки забезпечує у даному випадку збільшення обсягу вироб-ництва продукції за незмінної кількості ресурсів, що рівнозначно їх збільшенню.

Таким чином, в умовах безмежності потреб й обмеже-ності ресурсів підвищення ефективності економіки й до-сягнення на цій основі вищого рівня споживання є голов-ною проблемою людського суспільства. З цього випливає практична функція макроекономіки, або її головне за-вдання. Воно полягає в тому, що дана наука повинна озброїти людей знанням тих форм і методів впливу на економіку, за допомогою яких вони можуть забезпечити її ефективне функціонування з метою досягнення найви-щого рівня задоволення матеріальних потреб.

2.

Щоб визначити об'єкт макроекономіки як науки, необхідно насамперед провести межу між нею і мікроекономікою. Мікроекономіка вивчає механізм функ-ціонування та взаємовідносини індивідуальних економіч-них суб'єктів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо). Макроекономіка досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів, тобто національну економіку в цілому. Отже, макроекономіка формулює наукові уявлення про функціонування еконо-мічної системи на національному рівні. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу, і зовнішнім середовищем.

Але в реальній дійсності немає економіки взагалі, а завжди є економіка з відповідним типом виробничих відносин, які формують адекватну їм економічну систему. Це означає, що об'єктом макроекономіки є не просто національна економіка взагалі, а її відповідний тип, тобто історично визначена економічна система.

Задоволення матеріальних потреб людей і саме існування людського суспільства неможливі без систематич-ного відновлення процесу виробництва, в результаті чого постійно відтворюються не