Під час короткого існування Західної Народної Республіки товариства "Сільський господар", частинно перебрало було на себе функції сільськогосподарської влади .

У столиці Західноукраїнської Республіки м. Станіславові відкрито при Секретаріаті Земельних Справ відділ товариства "Сільський господар", який від грудня 1918р. відповідну працю у тій частині Галичини , яка була під владою ЗУНР [34; с. 24 ].

Цей відділ товариства " Сільський господар " керував працею у філіях товариства "Сільський господар", скликав господарський з'їзд у Станіславові, намітив провести ряд заходів з метою поліпшення кооперативного руху , однак у зв'язку із відступом українського війська за р. Збруч , на терени Східної України , не зміг накреслене втілити в життя [ 36 ;с.172].

Здобувши за військово-матеріальною і духовною підтримкою могутніх світових держав перемогу над ЗУНР , польські окупанти розпочали на окупованій ними території кривавий терор проти українського народу та його господарсько-економічних й культурно-освітніх інституцій . Так, був припинений випуск усіх українських часописів , розпущені кооперативи , а їхні приміщення зруйновані і пограбовані. [39; с. 176].

Щоб посилити національний гніт українського народу , польські окупанти вирішили остаточно зруйнувати господарство Східної Галичини , перетворивши цей край на сировинний придаток і ринок збуту товарів , вироблених в центральній Польщі . Саме тому згодом польський уряд штучно поділив країну на дві нерівноправні економічні частини : Польщу "А" , до якої входили корінні польські землі , у яких все робилося для розвитку промисловості , та Польщу "Б" , що охоплювала територію українських та білоруських земель і була призначена як аграрно-сировинний придаток для етнічних польських територій .[35; с. 316].

Під тиском світової громадськості й на вимоги національно-свідомих українців польський уряд змушений був піти на деякі поступки, що стосувалися передусім господарської сфери життя .Так , під кінець 1920р. польська влада дозволила відновити діяльність товариства "Сільський господар" у Львові, тільки не давала йому тих привілеїв, що товариство мало за Австрії. [33; с. 26].

Під кінець 1918р. товариство "Сільський господар" мало 88 філій, 1815 кружків і 83 400 членів. [ 45; с. 96 ].

В основу відновленої діяльності "Сільського господаря " було покладено ухвалу про повну співпрацю товариства і кооперації, взаємну допомогу і принцип самодостатності"[ 46; с.5].

Правовою основою товариства "Сільський господар" став виданий польськими властями 29 жовтня 1920р. досить демократичний кооперативний закон . Цей закон , який передбачав вільне й відкрите членство в кооперації, нескладну процедуру реєстрації кооперативів , створення при Міністерстві фінансів Державної кооперативної ради , яка б координувала кооперативний рух й контролювала його , дав змогу і поневоленим українцям об'єднувати і спільними силами відбудовувати рідний край [ 6; с.567].

У цей час поверталися в Галичину з різних країн колишні вояки української армії, однак польська влада до роботи їх не приймала, й вони взялися до розбудови кооперації серед селянства. Завдяки цьому швидким темпом розбудовувалася низова кооперація, хоча натомість товариство “Сільський господар”, що не вело торгівлі, а займалося культурно-освітньою діяльністю, почало втрачати свою підбудову. Це було спричинене тим, що не було кому розвивати діяльність товариства і вливати в нього нове життя. Однак ті, що розуміли справу, знали, що без товариства “Сільський господар”, без одноцільної управи агрономічної роботи, без агрономів-фахівців не буде надалі розвиватися й сільськогосподарська кооперація.

єДля відбудови кооперативної мережі на українських землях , що перебували у складі Польщі, було вирішено заснувати у кожному селі універсальний господарсько-споживчий кооператив [ 40; с. 198].

4 січня 1921р. було засновано Крайовий Комітет Організації Кооперативів (ККОК). З метою тіснішої і оперативнішої координації організаційних заходів , спрямованих на зміцнення кооперативної мережі , на західноукраїнських землях організовувалися повітові комітети з організації кооперативів [31; с.214 ].

Творячи господарсько - кооперативну організацію, ККОК планував також працювати над 'підвищенням культурного рівня населення, тим самим втілюючи в життя плани "Сільського господаря".

За постановами статуту ККОК місцеві кооперативи по селах (так звані кооперативи І ступеня) мали допомагати спільно з іншими

товариствами через кружки "Сільського господаря" в піднесенні рівня агрокультури, підносити культурний рівень своїх членів [ 55; с. 84].

За статутом ККОК по селах організовувалися господарсько-споживчі кооперативи одного типу , які в технічно- рільничих справах піддаються контролі крайовому товариству "Сільський господар" та ведуть спільну працю з товариством в питаннях фахової освіти .[ 56; с. 68 ].

"Сільському господарю" допускалось відновити, зглядно творення свої кружки лише в громадах', в яких або нема кооперативи , або коли існуюча кооперативу не розвинена в своїм лоні господарського кружка .

ККОК планував використати мережу "Сільського господаря" і на її базі організувати сільську кооперацію в універсальній формі, тісно пов'язуючи завдання кооперації і "Сільського господаря"[ 59; с. 32].

В ^структурному плані післявоєнного господарського життя в Галичині помітну роль відіграло саме товариство "Сільський господар" з його численними філіями й гуртками по всьому краї . Однак в перші повоєнні роки відбудова цього Товариства дещо затягувалася . На листопад 1924р. з88 передвоєнних філій товариства "Сільський господар" було зареєстровано 24 , причому діяли більш-менш активно лише 10.[ 57; с. 183].

На кінець 1925 року українська кооперація