З 1938р. почали проводити меліорацію тих громадських пасовищна Прикарпатті, які були в жалюгідному стані: підмоклі, покриті купами кротовиння, порослі маловартісними травами. Перше село, яке зголосилося провести цю акцію, було село Ляхівці, що на Станіславщині. У ньому проведено меліорацію більш як на 1000 гектарів. Розроблялися плани поліпшення пасовиськ і в інших селах, донак цю акцію перервала війна [42;с.5].

Важливу роль в розвитку культури господарювання відігравали агрономи. Збільшення їхньої кількості мало б спричинитися, окрім господарсько-економічних факторів, й до інших цінностей, передусім поширення просвітньо-культурницьких ідей, національного усвідомлення українських селян тощо. Адже агрономи були високоосвіченими людьми.

Агрономи, окрім різних організаційних справ, влаштовували господарські курси з різних ділянок господарства, закладали демонстраційні польові досліди та проводили іншу агрокультурну роботу.

Вже на загальних зборах товариства “Сільський господар” 27 грудня 1927 р. агрономи виступили з новою прогар мою праці в товаристві, побудованої на зразок суспільної агрономії. У зв’язку з цим було переорганізовано бюро товариства “Сільський господар” і широко розгорнено агрономічну працю в краї, повітові агрономи при філіях товариства “Сільський господар” отримували конкретні осередки праці, кількість яких невпинно зростала. Селянство побачило, які плоди дає агрономічна праця й почали масово горнутися до своєї хліборобської організації, до товариства “Сільський господар” [18; с. 146].

Завдяки професійній діяльності агрономів, які працювали на теренах

повітових союзів, усе більше і більше міцніла українська сільськогосподарська кооперація , члени якої найчастіше гуртувалися навколо товариства " Сільський господар ". Однак " Сільський господар " торгівлею не займався. Ринок був у чужих руках. Тому на з'їзді агрономів "Сільський господар" у 1939р. вирішено було домагатися , щоби українська споживча кооперація загального закупу і збуту в проводі централі "Центросоюзу" проводила збут усіх сільськогосподарських продуктів, бо при чужому ринку і порядках на ньому подальший агрокультурний поступ села неможливий і ведення господарства не окуповується [ЗО; с. 269].

Найбільше збіжжя на продаж давали Тернопільщина і Львівщина. Менше - Станіславівщина. Це пояснюється тим, що Станіславська округа не мала належних кліматичних і ґрунтових умов для вирощування зернових культур. Винятком був повіт Товмач. Домінуючими зерновими культурами були жито і овес, що здебільшого вирощувалися для домашнього споживання та місцевого ринку. В повіті Товмач, окрім цих культур, вирощувалася пшениця на збут [55; с. 96].

Ринок вимагав односортного і доброї якості збіжжя. Тому філія "Сільський господар" намагалася поширити в окрузі односортне збіжжя, переважно жито. Село Іванівна стало осередком посівного матеріалу жита сорту "Спельчанське". У 20-х рр.. поряд із закордонними, стали широко засівати українські селекційні сорти пшениці.

іїс^тШ V* &

Однак після економічної кризи 1928-1933 рр. відбувається переорієнтація діяльності "Сільського господаря" на розвиток промислового тваринництва. До цього призвело спричинене нею падіння цін на збіжжя. Зусиллями товариства 1937-38 рр. через кооперацію на село доставлялося в значних обсягах сортове насіння коноплі, льону, ріпаку і соняшнику,

Головними складовими роботи, спрямованої на піднесення тваринництва, була селекція та раціоналізація вирощування свійських тварин, ветеринарне обслуговування, організація збуту продукції. Однією з найбільш рентабельних в Австрії була продукція "дробу"(дрібні домашні тварини, птиця, яйця). Вагомих здобутків у цій сфері товариство "Сільський господар" досягло після економічної кризи. За 1935-36 рр. через кооперацію здебільшого до Німеччини члени "Сільського господаря" реалізували 372 вагони яєць та 188 тис. кг. пшениці відповідно на 4,1 млн. І 189 тис. злотих. Тоді ж стали виникати секції з розведення "екзотичних" на той час у Галичині бобрів та ангорів [ 54; с. 118].

Продовжувався пошук шляхів підвищення виробництва м'ясної продукції. Так, наприклад, у сер. 30-х рр.. 182 секції годівлі свиней вирощували понад 600 найкращих у краї селекційних голів великої білої англійської породи.

Започатковане 1935р. у системі "Сільського господаря" розведенням овець 7 секцій. Велось планове схрещення 1100 одиниць каракулю; румунських циклів і гальштинів із місцевими породами [63; с. З ].

Нарощувались обсяги збуту продукції. За 1936-38 рр. кількість свиней, яку реалізовували члени "Сільського господаря" через кооперацію, зросла з 10,1 до

17,8.тис. голів. Половину продукції відправляли до європейських країн. ЇММ&М& її* 6 . Особливу увагу "Сільський господар" приділяв розвитку молочарства за

міжвоєнного періоду у зв'язку з падінням продуктивності осібних українських господарств Галичини, де лише 1,3% мали показники надоїв, близькі до європейських. У сер. 30-х рр.. товариство надає цій галузі пріоритетного значення. Запроваджену 1928р. у його гуртках систему "контролю молочності" згодом визнали найдоцільнішим методом раціоналізації годівлі рогатої худоби.

За таких умов у структурі товариства було підготовлено понад 200 "контролерів", що охоплювали працею до 1160 господарств із 1460 коровами [50; с. 5].

Розвиток традиційних видів промислу також зумовлював перетворення підприємств, заснованих громадськими організаціями, на самостійні установи. Найбільшу вагу мав домашній промисел, 25 видами якого, за статистикою "Сільського господаря" , професійно займались 11,6 тис. українських виробників.

Варто зазначити, що в другій половині 20-х рр.. польський уряд став надавати протекцію розвитку шовківництву. Дослідна станція під проводом І. Фелипчака, закладена у 1932р. при Глубоківському гуртку самбірської філії, реорганізувалась у кооператив "Шовк". На кінець 30-х рр.. члени товариства

реалізували за його посередництво продукцію на 6,1 тис. злотих [59; с. 32].

І У широкий громадсько-кооперативний рух розвинулося пасічництво, що

пережило активне відродження. В міжвоєнний період пасічницька діяльність досягає нового рівня. На 1939р. відбулося 9 краєвих з'їздів пасічників, а з сер. 30-х рр.. проводилися їх окружні і районні з'їзди. Чисельність пасічних секцій

у структурі "Сільського господаря" зросла до 339 із 10 тис членами, що мали