підвищує витрати на одиницю продукції. Лише природні монополії мають низькі витрати, їм вигідно розширювати виробництво. Тому держава, як правило, доручає обслуговувати населення одній фірмі, але залишає за собою право контролю над цінами і якістю продукції.
У деяких випадках розвитку монополії сприяє розмір ринку, наприклад, у невеликому містечку одній фірмі легше зосередити у себе виробництво певного товару.
Бар'єри для вступу в галузь створює також держава. Захищаючи права винахідників, держава видає патенти. Фірми, що мають успіхи в науково-дослідній роботі або купують патенти у винахідників, знаходяться у більш вигідному становищі, здатні посилювати свої позиції на ринку. Великі прибутки можуть використовуватись для розробки нової продукції, яка також патентується.
Обмеження до вступу в галузь виникають і внаслідок надання державою ліцензій на здійснення певної діяльності: телевізійного та радіомовлення, забезпечення перевезень або постачання певного продукту. У багатьох країнах. існує державна монополія на продаж алкогольних та тютюнових виробів.
Власність на важливі види сировини також може слугувати бар'єром входження. Наприклад, в алюмінієвій промисловості контроль над родовищами бокситів дозволяє фірмі довго втримувати своє монопольне положення.
Блокування нових конкурентів може також здійснюватись методами, які одержали назву "нечесна конкуренція". Це такі прийоми, як тиск на постачальників ресурсів, на банки з метою перекрити доступ до сировинних та кредитних ресурсів, переманювання персоналу, різке зниження цін з метою доведення суперника до банкрутства. Багато з них вважаються незаконними, але часто досить важко встановити межі законності чи незаконності того чи іншого прийому в конкурентній боротьбі.
Бар'єри входження не є абсолютно нездоланними, особливо у довгостроковому періоді. Так, патентні переваги можуть бути зняті іншими розробками, які дають нову продукцію, здатну замінити патентований товар. Можуть бути знайдені нові джерела сировини. Тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються державою.
Таким чином, на противагу конкурентному ринку є ринок чистої монополії (монопольний ринок), тобто такий, де виробники представлені виключно одним продавцем. Це накладає досить суттєвий відбиток на модель прийняття виробником рішення про обсяги виробництва, що максимізують його прибутки. Пізнання цієї моделі разом з розглянутою уже моделлю поведінки виробника на конкурентному ринку дає змогу з'ясувати механізми прийняття відповідних рішень на ринках монополістичної конкуренції та олігополії.
Монополізація ринку може досягатися:
1) Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування у галузі.
2) Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:
картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;
синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;
трест, в якому об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.
Типовий приклад природної монополії – муніципальні комунальні служби. Фірми стають природними монополіями завдяки економії від масштабу.
Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться дешевше, ніж декількома, то дана галузь – природна монополія.
Природна монополія представлена звичайно великими підприємствами з найвищою продуктивністю і мінімальними витратами. Довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок цілком. Такі умови відображають, наприклад, автомобільна, сталеливарна галузі виробництва.
При цьому потрібно пам'ятати, що зростання масштабів виробництва має межі. Негативний ефект зростання масштабів виникає через складність управління крупномасштабним виробництвом. Щоб уникнути негативних наслідків, багато які великі фірми вважають за краще відділяти від себе різні підрозділи, що володіють автономією і конкурентноздатністю.
Друга причина існування монополій – виняткове право даної компанії на володіння яким-небудь рідкісним і важливим ресурсом. Хрестоматійний приклад – діяльність компанії "Де Бірс", яка вже давно монопольно володіє найбільшими алмазними рудниками в Південній Африці і тому контролює світовий ринок алмазів.
Третя причина – держава створює бар'єри для вступу нових виробників, видаючи патенти і ліцензії. Патенти зіграли велику роль в розвитку таких фірм як "Ксерокс" і "Істман Кодак", "Соні" і "Полароїд" і т. д. Монопольне становище, закріплене патентом, служить чинником посилення монопольної влади.
Продавець володіє монопольною владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження власного обсягу випуску.
У деяких випадках уряд залишає за собою монопольне право на виробництво і реалізацію продукту, наприклад, тютюну або спиртних напоїв. Прикладом є історія горілчаної монополії в Росії.
У реальному житті монопольними вважаються ринки, на яких одна фірма може виробляти лише 80% продукції галузі, а решту забезпечують дрібні вироб-ники; у продукції монополії можуть існувати деякі замінники. Однак ми будемо розглядати модель монопольного ринку, де існує єдиний постачальник продукту, що не має близьких замінників. Такий ринок називається чистою монополією.
Становище фірми-монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Розглянемо спочатку модель поведінки монополії з єдиною ціною, або простої монополії.
Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючий прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне