TR(y)= y р(y) = ay – by2

MR(y)= ТR'(y) = a – 2by,

тобто крива граничної виручки буде в 2 рази крутіша, ніж крива попиту. Якщо окрім цього фірма має постійні граничні витрати

(С(у) = с · у),

тоді рішенням задачі максимізації прибутку буде наступне [15, 201]:

MR(y)= МС a – 2by = с.

Звідси оптимальний об'єм випуску [15, 201]:

І ціна, яку встановить монополіст [15, 201]:

Тепер припустимо, що держава вводить кількісний податок на монополію. Це збільшує МС на величину податку t [15, 202]:

МС = с + t.

МС(у) = МС + t

a – 2by = c + t | Умова максимізації прибутку після введення податку.

Легко бачити, що об'єм випуску монополії зменшується при введенні податку. А на скільки при цьому змінитися ціна?

Ціна зростає на половину величини податкової ставки t.

Тепер припустимо, що це не монопольний, а абсолютно конкурентний ринок. Тоді рівновага тут досягається за умови [15, 202]:

р(у) = МС а – bу = с

Нехай держава вводить аналогічний податок. Тоді умова рівноваги [15, ]:

Тобто ціна зросте рівно на величину податкової ставки [15, 202].

Висновок: якщо функція попиту є лінійною і при цьому MC = const, то й вплив кількісного податку на споживачів виявляється гіршим на абсолютно конкурентному ринку, ніж на монопольному ринку. Так, при монополії ціна зросте на величину в 2 рази меншу, ніж в умовах конкуренції. Це пов'язано з тим, що функція MR убуває в 2 рази швидше, ніж зворотна функція попиту. Але це не так при інших передумовах.

Інший випадок, що представляє інтерес, – функція попиту з постійною еластичністю [15, 203]:

у = А · р–b, де A, b > 0.

Як ми бачили раніше, цінова еластичність такої функції попиту рівна –b. Нехай с'(у) – с = const, тобто МС є постійними. Тоді, використовуючи

отримуємо:

Звідси видно, що в даному випадку перевищення ціни над граничними витратами буде постійною величиною, залежною від значення коефіцієнта еластичності. Хай держава встановлює податок t на одиницю випуску. Тоді

оскільки b > 1. Значить тут ціна зросте на величину, що перевищує величину податкової ставки .

Розглянемо ринок досконалої конкуренції при аналогічних передумовах.

Отже, тут ціна знову збільшується на величину податку, тобто вона зросте у меншій мірі, чим при монополії.

Аналіз графічних моделей поведінки монополіста переконливо доводить, що як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді монополіст призначає ціну, яка перевищує граничні витрати. Зрозуміло, що споживач значно втрачає, купуючи товари дорожче, ніж на конкурентному ринку, де ціна і граничні витрати співпадають, тому для нього монополія небажана. Але з іншого боку, висока ціна приваблива для власників фірм, вона забезпечує надвисоку вигоду, а високі прибутки сприяють економічному розвитку країни. Тому виникає питання: як співвідносяться втрати споживачів і вигоди монополістів? Можливо, для суспільства в цілому монополія корисна? Щоб відповісти на це запитання, звернемось ще раз до порівняння монопольного та конкурентного ринків.

Припустимо, що крива ринкового попиту на продукцію залишається однаковою, незалежно від того, буде ринок конкурентним чи монопольним. Також приймемо, що витрати виробництва для монополії будуть тими ж самими, що і для конкурентної галузі. Порівняємо стан довгострокової рівноваги конкурентної галузі та монополії.

Якби попит на дану продукцію забезпечувала досконало конкурентна галузь, то в стані рівноваги попит дорівнював би пропонуванню, тобто виконувалось рівняння [9, 221]:

S (PС)=D (PС),

де PС – конкурентна ціна продукції.

Рівновага досягається в точці ЕС (рис. 2.11) з параметрами рівноваги РС, QС. В той же час крива ринкового попиту є одночасно кривою граничної цінності для споживача D = MV , а крива пропонування – галузевою кривою граничних витрат виробника S = МС . Як ми знаємо, рівняння рівноваги в довгостроковому періоді для кожної конкурентної фірми відображає потрійну рівність [9, 221]:

PС = МС = min АС,

отже, фірми використовують ресурси ефективно і виробляють на рівні мінімальних витрат.

Якщо приймемо до уваги, що крива попиту відображає граничну цінність товару для споживачів (MV), тобто суму, яку вони готові заплатити за товар, тоді PС = МС = min AC = MV означає, що точці перетину кривої попиту і кривої граничних витрат (пропонування) відповідає суспільне ефективний обсяг випуску, тобто ресурси розподілені в суспільстві ефективно. Якщо обсяги нижчі за цей рівень, цінність товарів для споживачів перевищує граничні витрати їх виробництва, а коли обсяги вищі, то граничні витрати перевищують готовність споживачів платити, – обидва випадки неефективні.

Рис. 2.11 ілюструє ситуацію монополізації конкурентної галузі. Рівновага фірми – монополіста знаходиться у точці ЕМ, відповідно монопольна ціна – РМ, а обсяг – QМ. Порівнявши параметри рівноваги конкурентної галузі і монополії за одного й того ж попиту споживачів, переконуємось, що за умов монополії ціна товару вища, а обсяги його виробництва менші, ніж за умов досконалої конкуренції, отже, монополія веде до суспільних втрат. Оскільки для оптимального обсягу випуску монополії завжди Р > min AC, монополія не досягає виробничної ефективності, а оскільки Р > МС, не досягається ефективність розподілу ресурсів.

Рис. 2.. Порівняння конкурентної та монопольної рівноваги [9, 221]

Чому ж монополіст не розширює виробництво, доки покупці згодні платити ціну вищу, ніж граничні витрати? Справа в тому, що для збільшення обсягу продажу монополіст змушений знижувати ціну на весь обсяг продукції. Тоді кожна додатково продана одиниця дасть виграш, але втрати, пов'язані зі зни-женням ціни, переважать його, в результаті ніякого приросту прибутку не буде. Після обсягу QМ (рис. 2.11)