1.3. Показники монопольної влади

Основними причинами концентрації ринків, на яких діють монополісти та олігополісти, є:

Для встановлення необхідності державного втручання на монополістичних та олігополістичних ринках слід суворіше визначати концентровані ринки, на яких виникає загроза конкуренції.

Останнє пов'язане із ситуаціями, коли для розгортання виробництва необхідно витратити ресурси, які після використання мають нульову (або нез-на-ч-ну) альтернативну вартість, наприклад, спеціальне обладнання з низькою вар-тістю перепродажу, дорога реклама, яку перепродати взагалі неможливо, та інше.

Для цього використовуються різноманітні кількісні показники.

Монопольна влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, яка обмежується лише попитом споживачів, він є ціноутворювачем. Розглядаючи аналітичні та графічні моделі простої монополії, яка продає продукцію за єдиною ціною, ми визначили теоретичні принципи встановлення монополістом ринкової ціни, яка забезпечує максимізацію прибутку.

Проте на практиці фірмі – монополісту досить важко визначити криві середнього та граничного виторгів. Тому вона користується принципом ціноутворення, який дістав назву "витрати, плюс", тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту споживачів продукції монополії. Її можна обчислити на основі правила MR = МС з врахуванням показника еластичності. Граничний виторг MR можна виразити наступним чином [9, 227]:

MR = ДTR / ДQ = Д(P · Q) / ДQ.

Додатковий виторг Д(P · Q) / ДQ складається з двох компонентів – додат-кового виторгу за додатково продану за ціною Р одиницю продукції і змен-шення виторгу від зниження ціни на попередні одиниці продукції Q · (ДP / ДQ). Отже, MR = Р + Q (ДP / ДQ). Вираз Q (ДP / ДQ) помножимо і поділимо на Р і одержимо:

MR = Р + P (Q / Р) (ДP / ДQ).

Цінова еластичність попиту визначається за формулою:

Еd = (Р / Q) (ДQ / ДP).

Отже, вираз (Q / Р) (ДP / ДQ) з рівняння граничного виторгу є величиною, оберненою до коефіцієнта цінової еластичності попиту, тобто 1 / Еd . Звідси можна записати:

MR = P + P (1 / Еd).

А оскільки максимізація прибутку вимагає різності MR = МС, то

P + P (1 / Еd) = МС.

Перегрупувавши члени рівняння, ми одержимо співвідношення, яке називають приблизним правилом ціноутворення:

(Р – МС) / Р = – 1 / Еd.

Ліва частина рівняння (Р – МС) / Р показує перевищення ціни над граничними витратами, виражене в процентах. Як видно з попередньої формули, перевищення монопольної ціни над граничними витратами обернено пропорційне до еластичності попиту на продукцію монополії. Цей показник "відносної націнки" американський економіст А.Лернер у 1934 р. запропонував використо-вувати для вимірювання монопольної влади, тому він називається індексом Лернера (L):

L = (Р – МС) / P = – 1 / Еd.

Оскільки монополія вибирає еластичний відрізок кривої попиту (|Еd| > 1), то значення індексу Лернера завжди перебуває в проміжку між нулем (для досконало конкурентної фірми) і одиницею. Чим більшим є значення L, тим вищий ступінь монопольної влади. Оскільки еластичність попиту – величина від'ємна, то значення індексу будуть додатними.

Перегрупувавши рівняння (Р – МС) / Р = – 1 / Еd, ми можемо знайти вираз для монопольної ціни [9, 228]:

Звідси

Формула не використовується у випадку, коли Еd = – 1.

Навіть за характерними ознаками звичайно досить важко розрізнити, до якої ринкової структури відноситься той чи інший ринок. Однією з важливих емпіричних характеристик, що визначає тип ринку, вважається концентрація продавців, тобто ступінь панування фірми на ринку. Чим вищим є рівень концентрації, тим більше ринок наближається до монопольного. Монополія характеризується максимально можливим рівнем концентрації продавців, а досконала конкуренція – мінімальним.

Коефіцієнт концентрації показує процент продажу продукції фірми або декількох фірм від загального обсягу продажу на ринку. Загальноприйнятим показником вимірювання концентрації продавців є частка чотирьох або восьми найбільших в галузі фірм. Показник концентрації має обмеження: він не вловлює різниці між галузями, в яких домінує одна фірма, і галузями, в яких є чотири чи більше приблизно однакових фірм. Наприклад, якщо частка однієї фірми в обсязі продажу галузі становить 77 %, а решту (23 %) поділяють між собою фірми з 1%_ною часткою, то коефіцієнт концентрації чотирьох фірм буде таким же, як і в галузі, де 5 фірм контролюють по 20% продажу кожна (80 %). Проте тип ринку буде різний.

Більш досконалим показником є індекс ринкової концентрації Гіршмана – Герфіндаля. Він обчислюється як сума квадратів часток ринку всіх фірм які продають на ньому свою продукцію. Для галузі з n конкурентних фірм формула має вигляд [9, 210]:

H = p12 + p22 + p32 +...+ pn2

З підвищенням концентрації ринку індекс збільшується. Максимальної величини він досягає для монополії – 10 . Якщо на ринку лише один продавець, то його частка в обсязі продаж дорівнює 100%, звідси 1002 = 10 . Мінімального значення індекс набуває в умовах досконалої конкуренції.

Індекс Гіршмана – Герфіндаля визначає різницю в рівнях концентрації галузей. Наприклад, якщо в галузі є 8 приблизно однакових фірм з часткою кожної 12,5% в обсязі продажу, то Н = 12,52 Ч 8 = 1250; а якщо в галузі одна фірма має частку 30 %, інші ж мають по 10 %, то Н = 302 +