Коли фірма не може застосувати цінову дискримінацію, вона може збільшити прибуток, застосовуючи торгівлю комплектами. Комплектуються товари високого попиту з тими, що купуються погано. Може бути мішане комплектування, коли товари продаються поодинці і в комплекті, причому ціна товару в комплекті менша. Таку стратегію застосовують ресторани, пропонуючи комплексні обіди і страви з меню на вибір. Різновидам комплектування є продаж основного товару разом з супутнім доповнювачем (копіювальна машина і папір, черевики і крем для взуття).

2.3. Державне регулювання ціноутворення природних монополій та наслідки монополізму

У всіх країнах є спеціальні системи контролю за антимонополістичною діяльністю, діє антимонопольне законодавство, створені спеціальні державні органи. У США – Федеральна торгівельна комісія, в Німеччині – Федеральне управління у справах картелів, в Болгарії – Антимонопольна комісія. В Україні створений Антимонопольний комітет. До основних завдань Антимонопольного комітету відносяться:

Антимонопольна політика є серією законів, мета яких – запобігти викорис-танню фірмами ринкової влади шляхом скорочення виробництва і підвищення цін або здійснення іншої антиконкурентної практики. Відмітимо, що головна проблема в реалізації цієї політики – обмеження монополістичних тенденцій олігополії. Серед основних заходів антимонопольної політики виділяються заходи з корекції поведінки, які полягають в тому, що уряд наказує фірмі або групі фірм змінити свою поведінку, зробивши її більш конкурентною, і структурна політика, в ході якої змінюється структура галузі, стаючи більш конкурентною.

Розділення крупної компанії на ряд дрібних незалежних фірм є прикладом структурної політики.

Природна монополія – фірма, яка в змозі задовольнити весь ринковий попит на продукт з меншими витратами, ніж ті, які були б можливі, якби дві або більше фірм поставляли таку саму кількість товару. Отже, примусове розосередження виробництва на декількох підприємствах в цьому випадку недоцільно, оскільки воно привело б до зростання середніх витрат (витрат на одиницю продукції), а значить, і до зростання ціни одиниці продукції. В даному випадку виробництво на одному крупному підприємстві виявляється з погляду суспільства ефективнішим, ніж виробництво такого ж об'єму продукції на декількох дрібних або середніх підприємствах. Саме тому в багатьох галузях існування природних монополій неминуче, і держава вимушена їх регулювати, щоб збільшити добробут споживачів, а разом з тим і економічну ефективність галузі. Для цього монопольного виробника необхідно примусити виробляти більший об'єм продукції і призначати ціну нижче монопольно рівноважної за допомогою регулювання його діяльності.

Тут, наприклад, можуть бути використані два методи, представлені на рис. 2.9. Метод граничних витрат полягає в тому, що держава вимагає (контролює), щоб встановлювана монополістом ціна pk дорівнювала його граничним витратам. Метод середніх витрат полягає в тому, що весь прибуток монополіста, за винятком нормальної вилучається (тобто ціна p1, встановлювана державою, рівна середнім витратам).

Рис. 2. [15, 199]

Легко бачити, що той і інший методи державного регулювання цін приводять до розширення об'єму виробництва природною монополією. Без такого регулювання монополіст випускав би ym одиниць (див. рис. 2.9). При встановленні ціни на рівні середніх витрат:

ym < y1 і pm > p1,

що збільшує суспільний добробут. При встановленні ціни на рівні граничних витрат:

ут < у1 < уk, рт > p1 > рk і рk = LMC(уk),

що відповідає ефективності абсолютно конкурентного ринку.

Проте застосування цих методів регулювання ціни має свої складнощі. Метод граничних витрат часто веде до збитків і необхідності субсидувати монополію за рахунок державних коштів. На рис. 2.9 розмір державної субсидії при встановленні ціни pk рівний:

(АСF – рk) · уk,

тобто площі прямокутника CF(AСF)рk. Метод встановлення ціни на рівні середніх витрат позбавляє монополіста стимулу знижувати свої середні витрати, оскільки він знає, що будь-які його витрати будуть компенсовані відповідною ціною.

Оподаткування в умовах монополії. Державне регулювання монополій може здійснюватися як прямим, так і непрямим чином. Пряме регулювання виражається у встановленні цін, непряме – у введенні податків. Так, паушальний податок, що стягується незалежно від об'єму випуску, є для монополіста елементом постійних, а не змінних витрат. Отже, оптимальний випуск продукції і її ціна після введення паушального податку не змінюється: зменшиться лише одержуваний монополістом прибуток. Значить, паушальний податок лягає цілком на монополіста. Його не можна перекласти на покупців через вищу ціну і менший об'єм випуску, як у разі потоварного податку.

Потоварний податок встановлюється з розрахунку на одиницю продукції, а загальна сума податку залежить від об'єму випуску. Таким чином, монополіст максимізував свій прибуток, прирівнюючи граничну виручку до суми граничних витрат і ставки податку, тобто крива МС зрушується вгору (див. рис. 2.10) на величину податку до кривої МС+t, і точка перетину кривої граничного доходу і кривої граничних витрат зрушується вліво. Тому введення потоварного податку приведе до зниження випуску продукції монополіста і збільшення ціни на неї, як показано на рис. 2.10.

Рис. 2. [15, 200]

Нас, проте, надзвичайно цікавить питання: на скільки в цьому випадку змінитися ціна? Особливо цікаво порівняти результати введення кількісного податку на абсолютно конкурентному і монопольному ринках. В зв'язку з цим розглянемо два особливі випадки, коли має місце лінійна функція попиту і функція попиту з постійною еластичністю. Граничні витрати при цьому передбачаються постійними: MC = const = с.

Якщо зворотна функція попиту має вигляд [15, 201]

р(у)= а – b · у (а, b > 0),

то функція виручки буде мати