Проте, варто зазначити, що в таких галузях, як газова промисловість, електроенергетика, залізничний транспорт і зв'язок, тільки частина видів господарської діяльності насправді належить до природної монополії. Деякі види господарської діяльності в цих сферах потенційно можуть ефективно функціонувати і в умовах конкуренції. Наприклад, виробництво як в електроенергетиці, так і в газовій промисловості, на відміну від транспортування й розподілу ресурсів, об'єктивно не є природною монополією. Такі галузі зв'язку, як міжміський і міжнародний телефонний зв'язок, в принципі, також не повинні розглядатися як природні монополії. Але поки що в Україні в багатьох випадках місцеві телефонні мережі при їх нинішньому технологічному рівні зараховуються до природних монополій. Так само і на залізничному транспорті існує ціла низка допоміжних видів діяльності (ресторанні послуги, прання білизни, ремонт, будівництво, машинобудування і т.д.), які хоч і мають певну спеціалізовану спрямованість, але успішно можуть здійснюватися на конкурентних засадах.
Звісно, неврегульованість природних монополій пов'язана з дуже суттєвою концентрацією економічних інтересів у цій сфері. Бути монополістом, а тим більше природним монополістом, дуже вигідно. Якщо в споживача немає вибору, він змушений платити будь-яку ціну за потрібну йому послугу. В сфері природних монополій споживач під тиском зміни цін практично не може переключити на іншу аналогічну продукцію, як це відбувається в інших галузях. Поєднання всіх цих чинників забезпечує природним монополістам досить вигідні умови існування. Вони користуються економічними і правовими перевагами, які дають їм змогу нав'язувати свої, часто невигідні, вимоги контрагентам. В зв'язку з цим в цій сфері часто трапляються характерні порушення – відбувається завищення цін і тарифів; нав'язування умов договору, невигідних споживачу; нав'язування непотрібних споживачу товарів; зниження якості продукції і якості обслуговування; встановлення бар'єрів доступу інших підприємців на потенційно конкурентні суміжні ринки тощо. Серед таких методів підприємницької поведінки природних монополістів, які дають їм можливості викачувати зі споживачів максимальні суми коштів для максимізації своїх прибутків, найбільш витончений – метод встановлення різного роду дискримінаційних цін. Підприємець, який має необмежену монопольну владу, часто стикається з проблемою платоспроможності окремих груп покупців. Тому в сфері природних монополій є типовою ситуація, коли абсолютно однотипна продукція продається за різними цінами різним покупцям. Прикладом є різниця в розцінках на послуги з телефонного зв'язку, які встановлюються "Укртелекомом" для різних груп споживачів – громадян і підприємств. Така цінова дискримінація у сферах природних монополій зумовлена прагненням монополіста отримати від різних прошарків споживачів якомога більшу плату за свої послуги.
Якщо на конкурентному ринку з метою приваблення покупців відбувається постійна боротьба, яка змушує виробників підвищувати якість своїх товарів шляхом запровадження інновацій, то в сфері природних монополій відсутні такі економічні дії й прагнення. Саме в цьому й полягає головна причина технологічної зношеності й застарілості національних природних монополій (зокрема, сфери житлово-комунального господарства), що також, в свою чергу, зумовлює високу собівартість, витратність і низьку якість їхньої продукції і послуг. Політика регулювання природних монополій відіграє провідну роль у забезпеченні добробуту населення та функціонуванні національної економіки. Проте для її реалізації, для уникнення перетворення природних монополій на суспільне зло (в яке, власне, вони й перетворилися в Україні) держава повинна суворо стежити за їхньою діяльністю, аналізувати ситуацію в цій галузі, шукати можливості розмежування тих сфер діяльності, які по суті є природними монополіями, і тих, які можуть працювати на конкурентних засадах.
Правові, економічні й організаційні основи державного регулювання діяльності природних монополій в Україні визначає Закон України "Про природні монополії". Метою цього закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій і споживачів їхніх товарів.
Згідно з вищезгаданим Законом регулюється діяльність суб'єктів природних монополій у таких сферах: