Ринок, де суворо виконуються всі зазначені умови (1) – (5), зветься чистою монополією. Чиста монополія – це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.

Якщо побудувати своєрідну шкалу можливостей різних ринкових структур щодо конкуренції серед постачальників та впливу на ринкові ціни, то всі реально існуючі типи структур розташуються на ній всередині, на проміжку між чистою монополією і повною конкуренцією.

Конкурентний механізм не спрацьовує на монопольному ринку через наяв-ність вхідних бар'єрів, які блокують входження у монополізовану галузь завдяки чинникам, що створюють несприятливі умови для фірм-новачків порівняно з фірмою, яка вже працює в галузі. Такими чинниками може бути абсолютна перевага у вартості продукції, економія на масштабі, необхідність великого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати або взагалі не-транспортабельність окремих товарів і послуг (це створює умови для існування місцевих монополій, чия сфера діяльності обмежується окремим регіоном), монопольне володіння всім обсягом пропозиції окремого ресурсу.

Бар'єри може створювати також державна влада у вигляді патентів, ліцензій, авторських прав, привілеїв на здійснення певної діяльності лише однією фірмою; інколи сама державна влада є монополістом (наприклад, у сфері державного управління). Ринки, закриті для входження конкурентів юридичними бар'єрами, звуться закритими монополіями.

Монополія, яка існує за рахунок економії на масштабі, зветься природною монополією.

Зосередження виробництва всього ринкового обсягу блага в одній фірмі у випадку природної монополії економічно ефективніше, ніж на кількох підприємствах. Для природної монополії типовим є те, що мінімально ефективний обсяг виробництва QE (точка Е на рис. 1.12) є більшим, ніж обсяг попиту при ціні PE=minLRAC. У такій ситуації природна монополія може беззбитково для себе виробляти лише обсяг QA за ціною PA=LRACA. При спробі демонополізації галузі, скажімо, створенні двох фірм з обсягом випуску в кожній QВ=ЅQA середня вартість виробництва і беззбиткова ціна сягнуть рівня PB=LRACB>LRACA, тобто суспільство буде витрачати більше рідкісних ресурсів на виробництво того самого обсягу QA, а ціна зросте. Тому природні монополії звичайно підтримуються державною владою, яка бере на себе регулювання їхньої діяльності.

Рис. 1.. Природна монополія [14, 94]

Існування різноманітних вхідних бар'єрів є джерелом монопольної влади. Монопольна (ринкова) влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Конкурентна фірма позбавлена ринкової влади. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує лише попит споживачів. Тому фірма-монополіст є ціноутворювачем, тобто встановлює ціну на ринку.

Рис. 1.. (а) Попит на продукцію монополіста, (б) Зв'язок між еластичністю попиту Ев і сукупною виручкою TR [14, 95]

1.2.2. Монополія і конкуренція

Становище фірми – монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Розглянемо спочатку модель поведінки монополії з єдиною ціною, або простої монополії.

Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючий прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зменшаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну, – її вказує крива попиту.

Якщо порівняємо монополію з конкурентною фірмою, то одразу побачимо різницю в умовах максимізації прибутку. Перш за все, попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, – за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 1.14, а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 1.14, б). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток монополії – попитом споживачів.

Рис. 1.. Криві попиту на продукцію конкурентної фірми і монополії [9, 211]

Відміни стосуються також пропонування. Пропонування конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни: підвищення ціни сигналізує, що з'явились нові можливості для максимізації прибутку, і спонукає до розширення виробництва. Тому крива пропонування конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту. Змінюючи обсяги, може сама знаходити таку ціну, яка буде максимізувати прибуток. Щоб зберегти високу ціну, монополія може зменшити обсяг пропонування. Тому вважають, що монополія не має кривої пропонування.

Економічний прибуток монополіста, так само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами [9, 212]:

EP = TR –TC.

Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Їх динаміка у короткостроковому періоді зазнає впливу закону спадної віддачі, а в довгостроковому – впливу ефекту масштабу. Що стосується сукупного виторгу монополіста, то його динаміка значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Сукупний виторг монополії обчислюється за формулою: TR = P(Q) Ч Q. Принципово іншим є характер залежності виторгу від обсягу пропонування. У конкурентної фірми функція виторгу лінійна, у монополії – нелінійна.

Рис. 1.15 ілюструє відміни типових функцій сукупного виторгу досконало конкурентної (а) та монопольної (б) фірм. Ціна для конкурентної фірми