Отже, для монополіста після знаходження оптимального обсягу QМ (в результаті розв'язку попереднього рівняння відносно Q) треба визначити оптимальну ціну РМ. Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту P = p(QD). Звідси матимемо [14, 99]:

PМ = p(QМ),

тобто визначаються ціна і обсяг (РМ,М), які максимізують прибуток монополіста ПМ.

Графічний розв'язок задачі ілюструє рис. 1.17, а. Точка А відповідає умові MR = MC, її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг QМ. Далі знаходимо точку Е на лінії попиту D, яка відповідає обсягу QМ. Тоді горизонтальна координата точки ЕМ на осі цін визначає монопольну ціну РМ. Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника OPМEМQМ (добутку РМ · QМ).

Сукупна вартість ТС визначається після встановлення АСМ – середньої вартості виробництва обсягу QМ. На величину АСМ вказує точка В перетину вертикалі EМQМ із кривою АС; таким чином, ТС чисельно дорівнює площі прямокутника OACМВQМ (добутку ACМ ·М). Тоді монопольний економічний прибуток ПМ дорівнює різниці площ двох прямокутників – OPМEМQМ і OACМВQМ, тобто площі АСМРМЕМВ.

Рис. 1.. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічних збитків (б) монополістом [14, 98].

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АСМ >РМ. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє рис. 1.17., б.

При існуванні монополії умова беззбитковості і умова закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми: РМтіпАС (у випадку беззбитковості), РМ <тіпAVC (у випадку закриття).

Точка ЕМ на рис. 1.17, а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни РМ та обсягу QМ на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

Що стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою МС у тій самій точці А, що й криві MR та МС на рис. 1.17, а. Тоді обсяг QМ залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності P = p(QS). Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

При аналізі поведінки монополіста в довгостроковому періоді виходимо із особливостей монополії – наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

В довгостроковому періоді фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

Так, на рис. 1.18 для довгострокової кривої попиту D наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно АС0, МС0 та AC1, МС1. Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані E0(P0Q0), для іншого – у стані EМ(P1,Q1). Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто EМ. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста. Зазначимо, що для цього стану EМ матимемо в точці В

MR = MC1 = LRMC,

звідси, обсяг QМ = Q1, а ціна РМ = Р1. Рівень середньої вартості, СМ, виробництва обсягу QМ визначається точкою С, де AC1 = LRAC.

Рис. 1.. Монополістична рівновага в довгостроковому періоді [14, 100].

У випадку монополії для стану довгострокової рівноваги закономірним є те, що

PМ >LRMC = minLRAC.

Це означає, що в довгостроковому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування бар'єрів для входження в галузь конкурентів (конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається). На рис. 1.19 цей прибуток чисельно дорівнюватиме площі прямокутника СМРМЕМС. Тому монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при обсязі випуску QF. Його обсяг випуску QМ буде меншим за обсяг QF, що у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми [14, 101].

Рис. 1.. Конкурентна (ЕС) і монополістична (ЕМ) рівновага [14, 101]

Ціноутворення за формулами граничного випуску визначає точні умови максимізації прибутку фірми-монополіста. На практиці монополісти користуються принципом ціноутворення "вартість плюс" – тобто ціна встановлюється на рівні граничної вартості МС плюс певна надбавка. З урахуванням формул попередніх формул матимемо:

звідси

тобто ціна дійсно встановлюється вищою за рівень МС (нагадаємо, що ED<0; ця формула не використовується у випадку ED=–1).

Застосування цього принципу ілюструє рис. 1.20.а і 1.20.б. Перший з них відповідає більшій еластичності попиту, ніж другий. Тому надбавка АС=(РМ– МС) буде досить значною, коли цей принцип ціноутворення застосовується

Рис. 1.. Монопольне ціноутворення за принципом "вартість плюс": (а) ринок товару еластичного попиту; (б) ринок товару нееластичного попиту [14, 102]

1.2.4. Монопольна влада. Цінова дискримінація

Монопольна влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, яка обмежується лише попитом споживачів, він є