Ситуація помітно змінилася лише наприкінці червня – початку липня, коли попит з боку споживачів цукру, в основному виробників морозива і прохолодних напоїв, а також зниження обсягів пропозиції цукру з Держкомрезерву привів до різкого стрибка відпускних цін. Не останню роль отут зіграла й гра на підвищення цін великими операторами ринку, багато хто з яких вирішили підготуватися таким чином до надходження на ринок сирцевого цукру.

У середині липня цінова ситуація на ринку цукру стабілізувалася, після чого, практично до середини серпня, зберігалася негативна цінова динаміка. Очевидно, в основі такої тенденції лежало, насамперед, збільшення пропозиції очеретяного цукру, виробленого в рамках квоти, активізація продажу цукру з Держкомрезерву, а також зростання пропозиції цукру внаслідок очікувань більш глобального зниження цін напередодні нового бурякового сезону.

Чергове зростання цін було відзначено лише наприкінці серпня на тлі малоактивної торгівлі у святковий період. Це в умовах стабільного попиту призвело до деякого ажіотажу на ринку та підвищенню відпускних цін і різкого скорочення пропозиції держкомрезервного цукру. Утім вже в середині вересня надходження на ринок цукру, виробленого з цукрового буряка нового врожаю, зумовило помітне скорочення темпів зростання цін. Хоча компанії, що мають залишки цукру, виробленого у минулому сезоні, намагалися не тільки стримати падіння цін у регіонах, але й у деяких випадках їх збільшити.

Крім того, у жовтні – на початку листопада на ринку відбулася активізація продажу цукру деякими власниками на тлі необхідності поповнення оборотних коштів та деякими змінами на фінансовому ринку в цей період.

Тим часом, багато компаній зайняли вичікувальну позицію, пропонуючи до реалізації лише невеликі партії цукру. При цьому з боку покупців низки областей відзначався інтенсивний попит у зв'язку з необхідністю поповнення вже наявних запасів цукру на тлі досить прийнятних цін.

Різкий стрибок цін на цукор відбувся на початку грудня у зв'язку зі складною політичною й економічною ситуацією в країні, причому багато сезонних факторів, що традиційно впливають на ринок, відійшли на другий план.

Учасники ринку не мали можливості планувати торгово-закупівельну діяльність на більш-менш тривалий період, тому формування відпускних/закупівельних цін здійснювалося залежно від поточної ситуації в регіонах.

Компанії, що займаються перепродажем цукру, відзначали збільшення попиту з боку роздрібної мережі, представники якої, у свою чергу, говорили про збільшення попиту з боку населення. В умовах нестабільності ринку і різких цінових перепадів нерідко прослідковувалися спекулятивні махінації.

Однак в останні тижні 2004 року ціни на цукор знову почали знижуватися. Стабілізація політичної й економічної ситуації в країні на тлі достатньої кількості пропозицій цукру на ринку призвела до поновлення негативної цінової тенденції на ринку.

Висновки

Таким чином, монополія та монопсонія виражають крайню форму недосконалої конкуренції, – полярну протилежність досконалого конкурентного ринку.

Основна причина виникнення монополії – бар'єри входження на ринок. Основною відміною її становища є здатність чинити вплив на ринкову ціну. Монополія представляє галузь і стикається з кривою ринкового попиту, що зумовлює нелінійний характер функції TR і відставання значень МR від цін. Оскільки сукупний виторг зростає лише на еластичному відрізку кривої попиту, монополія завжди обирає обсяг випуску лише в його межах. Вона не має однозначного співвідношення між ціною і обсягом випуску, тому не має кривої пропонування.

У короткостроковому періоді монополіст здійснює виробництво, доки покриває змінні витрати, у довгостроковому періоді – лише тоді, коли окупає сукупні витрати. Парадокс прибутку монополії не властивий.

Оптимальний обсяг виробництва монополія вибирає за загальним правилом граничного випуску МR = МС одночасно з визначенням ціни продукції. Вона призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту: Рт = MC · Ed / (Ed + 1). Еластичність попиту є вирішальним фактором монопольної влади. Рівень монопольної влади вимірює індекс Лернера: L = (Р – МС) / Р = – 1 / Ed.

Метою цінової стратегії монополіста є захоплення споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації – продажу одного і того самого товару різним покупцям за різними цінами. Монополія намагається дослідити характер попиту різних груп покупців, щоб призначити кожному покупцю ціну, близьку до тієї, яку він міг би заплатити.

Дослідження поведінки олігополістів виявило дві взаємопов'язані тенденції олігополістичного ціноутворення. З одного боку, ціни олігополістичного ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії. З іншого боку, найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, – це відображає схильність олігополії до таємної змови.

Для пояснення стабільності олігополістичного ціноутворення розроблено кілька різних моделей. Досить проста модель, що ілюструє негнучкість цін, отримала назву "ламаної кривої попиту". Вона побудована на логічних передбаченнях фірм відносно реакції суперників на підвищення і зниження ціни.

"Дилема олігополістів" – це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво. Вона самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів.

Ще одна модель ціноутворення виникає, коли фірми галузі вступають в явну чи таємну змову.

Література