Припустимо, що фірмі точно відомо, яку суму згоден заплатити за товар кожен покупець, і вона має можливість призначити таку ціну. В результаті всі, хто оцінив товар вище граничних витрат, одержують можливість купити його і платять стільки, скільки були готові платити.

Наслідки абсолютної цінової дискримінації ілюструє рис. 1.8. Графік а) по-казує ринок простої монополії, яка призначає одну і ту ж ціну для всіх покупців; графік б) представляє ринок, на якому монополіст здійснює абсолютну цінову дискримінацію. За умови єдиної ціни монополіст виробляє обсяг QМ за ціною РМ, що значно погіршує ситуацію для споживачів порівняно з конку-рентною рівнова-гою ринку (QС, РС): частина сукупного надлишку споживачів перетворюється на монопольний прибуток (площа А), частина стає безповоротно втраченою (площа В), і лише мала частина (площа S) залишається в надлишку споживачів.

Рис. 1.. Вплив цінової дискримінації [9, 229]

Коли фірма здійснює цінову дискримінацію, то торгівля виявляється вигідною для обох сторін: монополіст розширює обсяги випуску до Qd (графік б), тобто до рівня конкурентної рівноваги, безповоротна втрата надлишку відсутня, всі, хто хотів купити – купив товар. Але весь надлишок споживачів перетворився на додатковий монопольний прибуток (площа А + В + S).

Запровадження цінової дискримінації, таким чином, пом'якшує недоліки монопольної влади. Ринковий обсяг пропонування розширюється до ефективного рівня конкурентного ринку, що веде до зростання загального добробуту суспільства, оскільки відсутні безповоротні втрати. Проте добробут зростає за рахунок додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди.

Реально цінова дискримінація не може бути абсолютною, тому що неможливо одержати інформацію про готовність платити кожного споживача. Проте деякі монополісти за родом своєї діяльності можуть приблизно оцінити готовність споживачів платити ту чи іншу ціну. Це стосується юристів, лікарів, архітекторів, які добре знають свою клієнтуру і беруть за послуги в залежності від платоспроможності клієнтів. Так само при оплаті за навчання в багатьох країнах враховують матеріальний стан студентів. Заможні студенти сплачують за навчання вищу ціну, ніж бідніші. Тим, хто потребує, вибірково надають матеріальну допомогу. Така політика навчальних закладів нічим не відрізняється від поведінки монополіста, що здійснює цінову дискримінацію.

Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін в залежності від обсягів продажу. Цей спосіб, як і попередній, використовує спадну криву попиту, яка відображає зменшення готовності споживача платити зі збільшенням обсягу покупок. Так, обсяг Q1 споживачі готові придбати за ціною Р1 (рис. 1.8), а додатковий обсяг – від Q1 до Q2 – за значно меншою ціною Р2 . Третій блок (Q2 – Q3) – за ще нижчою ціною Р3. За єдиною ціною Р обсяг виробництва Q3 приніс би фірмі значно менший прибуток, ніж блокове призначення цін на рівні Р1, Р2, Р3.

Рис. 1.. Цінова дискримінація другого ступеня [9, 230]

Багато фірм пропонують оптовим покупцям нижчі ціни, ніж тим, хто купує малу кількість. Вважають, що скидки зарекомендували себе як досить вдалий спосіб цінової дискримінації. Дискримінація другого ступеня розширює виробництво, вона може сприяти зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь надлишок споживача.

Цінова дискримінація третього ступеня запроваджується тоді, коли можна визначити кілька окремих груп покупців з різною еластичністю попиту. Фірми здійснюють сегментацію ринку, розділяючи покупців в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. Наприклад, деякі люди готові платити вищу ціну за товар з фірмовим знаком, ділові люди готові платити будь-яку ціну авіакомпанії, в той час як пенсіонери можуть полетіти літаком лише за значного зниження ціни квитка. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями здійснюється шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Аналіз ціноутворення в цьому випадку досить складний, наслідки дискримінації неоднозначні. Вона може збільшити загальний ринковий надлишок, а може зменшити, або залишити незмінним. Єдиний очевидний висновок, що ця дискримінація збільшує прибуток монополії, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх.

Рисунок 1.10 ілюструє цінову дискримінацію третього ступеня на прикладі двосегментного ринку. Сегмент А має більшу еластичність попиту порівняно з сегментом В. Монопольний випуск QA+B встановлюється на рівні, де сумарна крива граничного виторгу MRA+B перетинається з кривою граничних витрат всього випуску, тобто за умови: MRA+B = МСМ (рис. 1.10 в).

Рис. 1.. Цінова дискримінація третього ступеня [9, 231]

Для кожної з двох груп покупців з різною еластичністю попиту утворюється свій ринок. Обсяг продажу на окремих сегментах встановлюється так, щоб граничний виторг від кожної з груп покупців дорівнював граничним витратам всього обсягу виробництва, тобто MRA = MRВ = МСМ, інакше прибуток буде зростати за рахунок ринку з вищим граничним виторгом. Таким чином, рівновага на сегменті ринку А встановлюється на обсязі QA за ціною PA, a на сегменті В відповідно на обсязі QB за ціною РВ. Сумарний обсяг продажу на двох ринкових сегментах визначає монопольний випуск: QA + QВ = QM (рис. 1.10 в).

Цінова дискримінація третього ступеня найчастіше застосовується на ринках авіаперевезень, на залізничному транспорті, в кінотеатрах, тощо. Наприклад,