виробництва, а потім дотримувались угоди. Від спокуси обману можуть утримувати лише дуже великі прибутки від картелізації і загроза повернення до низьких конкурентних цін на тривалий період. Друга умова успіху – потенціал монополіста. Якщо еластичність попиту значна, то для підвищення цін буде небагато можливостей. Усі виробники об'єднуються дуже рідко. На картель припадає лише частка сумарного обсягу виробництва. Тому треба брати до уваги реакцію з боку некартельованих виробників.
Оскільки явні змови (картелювання) заборонені законодавче, корпорації нерідко шукають шляхи до таємного співробітництва. Таємні угоди не оформляються офіційно. До них відносяться так звані джентльменські угоди, які не фіксуються документально, а укладаються на коктейльних вечірках, під час гри в гольф чи на зборах асоціацій усно. Проте вони дозволяють досягти згоди відносно цін на продукт, частки кожного продавця на ринку. Такі угоди важко виявити, хоч вони і порушують законодавство. В результаті змови олігополія стає подібною до монополії за рівнями виробництва і цін.
На практиці явні і таємні змови створюються важко, і ще важче зберегти їх надовго. Тому для олігополій центральна проблема – передбачити, в якому випадку відбудеться змова, як унеможливити її порушення. Повністю ця проблема ще не вирішена, але виявлено ряд факторів, які полегшують або утруднюють змову. Проаналізуємо вплив цих факторів.
Правові перешкоди. Імовірність змови більша, якщо правова система країни сприяє явним угодам, а у випадку обману фірмі загрожує судова справа. При законодавчій забороні картелювання змови поширені менше.
Число фірм. Чим менше фірм домовляються, тим за інших рівних умов легше домовитись і виявити обман.
Бар'єри вступу в галузь. Підвищення в результаті таємної змови цін і прибутків приваблює нові фірми приєднатися до неї. Але такий вступ збільшив би ринкове пропонування, внаслідок чого ціни знизились би. Якщо учасники змови можуть заблокувати вступ нових виробників, то змова буде успішною.
Однорідність продукції. Виробникам однорідної продукції легше досягти змови. Нововведення заважають координації дій. Коли продукція часто оновлюється і змінюється, угоди застарівають в короткий термін.
Різниця в попиті і витратах. Не тільки за умови диференціації продукції, але і там, де продукція стандартизована, фірми мають різні частки ринку і працюють з різною ефективністю, тобто їх криві попиту і витрат значно відрізняються, отже, будуть відрізнятися і ціни, що максимізують прибуток. Важко встановити ціну, прийнятну для всіх. Фірми з високими витратами прагнуть встановити вищі ціни. Швидка зміна витрат вимагає частого перегляду угод. В таких умовах важко досягти згоди і змовитись.
Шахрайство. Завжди існує спокуса піти на обман учасників змови. Щоб одержати додаткове замовлення, фірми вдаються до таємних цінових скидок, тобто проводять цінову дискримінацію. В умовах секретності покупці поділяються па дві групи. Продаж продукції понад квоту фірми додає до граничної виручки повну ціну, так що продаж буде прибутковим до точки, де МС = Р. Але шахрайство може бути викрите. Покупці, які платять вищу ціну, можуть виявити, що інші купують дешевше і вимагати того ж для себе. Або покупці, які одержали знижку в одного продавця, вимагають такої ж в іншого учасника змови. Тоді виникає загроза розпаду змови. Отже, обман чинить перешкоди для олігополістичної змови.
Спад ділової активності. Звичайно перешкоджає змові, оскільки несподіване і різке скорочення ринку викликає зростання витрат. Криві попиту і граничної виручки зміщуються ліворуч, де крива середніх витрат вища. Фірми виявляють недовантаження виробничих потужностей, зменшення прибутковості. В надії підвищити попит за рахунок конкурентів фірми знижують ціни. Зрозуміло, що це веде до розпаду змови.
Не вступаючи в пряму таємну змову, олігополісти використовують ще одну модель ціноутворення – "лідерство в цінах". Де дуже поширений в багатьох галузях засіб координації поведінки фірм. Головна проблема – як погодити без переговорів потрібний рівень цін. У ролі цінового лідера виступає, як правило, найбільша або найефективніша фірма галузі. Зміна цін завжди пов'язана з певним ризиком того, що конкуренти не погодяться з коригуванням і не підтримають лідера. Тому ціновий лідер вдається до зміни цін не часто. Він не реагує на якісь незначні зміни у витратах або попиті власної фірми. Тільки якщо зміни захоплять всю галузь і будуть досить значними, наприклад, з'являться нові моделі автомобілів або підвищаться ціни енергоносіїв, тоді відбувається перегляд цін.
Про свої наміри лідер повідомляє завчасно, даючи так званий "ціновий сигнал". Це може бути інтерв'ю головного менеджера пресі, в якому серед інших проблем він відзначає необхідність підвищити ціни. Якщо конкуренти сприймуть це повідомлення і пристануть на зміни, то виникає модель цінового лідерства. Якщо конкуренти відмовляться слідувати за лідером, неявна змова не відбудеться.
Коли з мовчазної згоди суперників одній фірмі відводиться роль цінового лідера, всі інші "цінові послідовники" встановлюють ціни услід за ним і не змінюють їх доти, доки лідер не проголосить про нову зміну своїх цін. Поступово підвищуючи ціни, галузь може досягти такого високого рівня цін, як у картелі. Іноді роль лідера переходить від однієї компанії до іншої. Прагнучи зберегти лідерство надовго, перша в галузі фірма намагається не дуже часто змінювати ціни, що також сприяє негнучкості цін.
Якщо в галузі функціонує одна велика фірма і багато дрібних, які здатні з нею конкурувати, то виникає ринкова ситуація "домінуючої фірми" або квазімонополії, яка є різновидом моделі "лідерства в цінах". Вона є прикладом послідовної гри, коли одна з фірм виступає у ролі лідера і, спираючись на свою економічну могутність, примушує інших учасників ринку грати за її правилами.